“Я проходив певні перевірки”: Юрій Малашко розповів, як очолив Запорізьку область
13:45 28 Травня, 2023
На офіційному сайті Запорізької обласної військової адміністрації про нового керманича нашої складної з військової точки зору області є зовсім невеликий біографічний витяг. Зокрема, зазначено, що Юрій Малашко народився 16 лютого 1975 року, закінчив Київський інститут військово-повітряних сил, досить тривалий час служив у Службі безпеки України, був першим заступником керівника військово-цивільної адміністрації у м.Мар’янка та с.Побєда на Донеччині, очільником військово-цивільної адміністрації м.Красногорівка Донецької області. З 9 лютого 2023 року є начальником Запорізької обласної військової адміністрації.
З паном Юрієм кореспонденти Укрінформу зустрілися після його першої пресконференції, на якій він звітував про 100 днів роботи на новій посаді.
Говорили про деокупацію, військовий досвід участі в АТО, звільнення Слов’янська та про зрадників.
КЕРУВАТИ ЗАПОРІЖЖЯМ – ВИКЛИК, АЛЕ Я ЗВИК ВИКОНУВАТИ НАКАЗ
– Напередодні вашого призначення Президент Володимир Зеленський заявив, що у прифронтові регіони на керівні посади призначатиме людей з військовим досвідом. У соцмережах миттєво з’явилася інформація про нібито призначення військового Володимира Горбатюка, але потім стало відомо про вашу кандидатуру. Розкажіть про те, як це відбувалося.
– Я військова людина, і коли Верховний Головнокомандувач дає накази та завдання, то маю їх виконувати. Тому в певний час я був викликаний до Офісу Президента України, де відбулася зустріч, ми переговорили – і після цього, власне, й вийшов указ про моє призначення.
– Це було для вас несподіванкою?
– Це і не неочікувано, і не несподівано. Я військова людина і виконую накази. Ураховуючи той досвід, який у мене був – і я про це говорив із Президентом, – було ухвалене рішення. Звичайно, я проходив певні перевірки, звичайно ж, зі мною говорили про те, що, ймовірно, може бути такий наказ, і говорили, як цю роботу треба буде виконувати.
– Запорізька область є досить складною, адже левова частка її нині перебуває в окупації. Це призначення – виклик для вас?
– Так, 67% області окуповані, причому з перших днів війни. Із розумінням того, що ворог там буде робити все те саме, що робив з 2014 року в Донецькій та Луганській областях, зараз у Херсонський, це дійсно був виклик. Територія області, яка нині захоплена, велика і вона є надважливою, в тому числі й для ворога, бо це є шлях суходолом до Криму, як і Херсонщина.
– З часу вашого призначення пройшло 100 днів. Військова ситуація в області змінилась? Те, про що можемо говорити.
– Мені здається, так. Я аналізував це питання. Я вивчав потреби військових, які були раніше, і що необхідно зараз. Військові стали більше боєздатними, у них з’явилася техніка, необхідна для того, аби давати гідну відсіч, вони навчилися протистояти такому ворогу, як Російська Федерація.
– Ви говорили, що на 2023 рік на обороноздатність області передбачено трохи більше 700 млн гривень. Куди мають піти ці гроші?
Класична потужна фортифікаційна споруда коштує близько 4 млн гривень. Нам їх треба не одна й не три
– У Сил оборони, які розташовуються в нашій області, є потреби. Це не лише про танки, літаки чи те, що надає Міністерство оборони. Це і про розміщення особового складу, про забезпечення автомобільним транспортом, “Мавіками” (дронами, – авт.). Це, в тому числі, й про фортифікаційні споруди. Наприклад, якщо говорити про потужну класичну фортифікаційну споруду, то вона коштує близько 4 млн гривень. Нам їх треба не одна й не три.
РЕЛОКОВАНИЙ БІЗНЕС ХОЧЕ ПОВЕРНУТИСЯ
– Чи допомагають у цьому наші промислові підприємства?
– Так. Великий бізнес допомагає військовим. Не буду називати, хто саме, але скажу, що вони надають не лише необхідну техніку, а й бронежилети, ті ж “Мавіки”, зарядні станції.
– Через окупацію багато запорізького бізнесу релоковано. Чи є розуміння, скільки відсотків тих, хто виїхав, повернеться після деокупації?
– Бізнес перемістився до більш безпечних місць, здебільшого до Західної та Центральної України. Але бізнес хоче повернутися, бо тут їхні потужності, складські та інші приміщення. Зрозуміло, що коли, наприклад, “прилітає” С-300 по території підприємств, а це було неодноразово, то темпи виробництва знижуються. Для бізнесу головне, щоб була можливість реалізувати продукцію, яку вони випускають. Є проблема імпорту й експорту. Якщо з імпортом можна вирішити, то з експортом – є питання. Ми зверталися до Кабінету міністрів України. Коли почнеться деокупація, це питання буде вирішено. Бізнес буде повертатись, але говорити про відсотки поки рано.
– На окупованих територіях ворог розграбував усе, вивіз устаткування, складські запаси. Чи готовий бізнес повертатись туди, де вже нічого немає?
– Ворог дійсно грабує, все вирізає, бо розуміє, що деокупація – це питання часу. Ми готові до того, що на деокупованих територіях нічого не буде, геть нічого. Бізнес теж готовий до цього. Міжнародні партнери готові надати підтримку та допомогу.
– Перейдемо до аграрної теми. Більшість посівних площ нині окуповані та заміновані. На підконтрольній Україні території залишилось не так багато ріллі. Чи вистачить хліба?
– Потреби нашої області готові покрити на 100%. Так, ми тимчасово втратили дуже великі території. Щодо розмінування, то більше 1200 га посівних площ розміновано і засіяно. Додам, що ми переговорили з міжнародними партнерами і надали їм перелік того, що нам необхідно: яка пшениця, інші зернові, особливо озимі. Нам обіцяли, що у вересні ми отримаємо допомогу.
ГАДАЮ, НА ВІДБУДОВУ ЗНАДОБИТЬСЯ ДО 5 РОКІВ
– Якщо говорити про деокупацію та відбудову, то на своїй пресконференції ви озвучили, що потрібно буде 29 млрд гривень. Я так розумію, це попередня цифра?
– Це попередня цифра, і вона розрахована на той випадок, якщо ми заходимо на території, а там нічого немає. А, на жаль, так і буде. Ми знаємо, що зруйновано понад 7000 об’єктів. Це і багатоповерхові будинки, і приватні будинки, й інше.
– Скільки часу треба на відбудову?
– Все залежить від ступеню руйнування. Я думаю, що до п’яти років. Це моя така суб’єктивна думка. Держава буде надавати і вже надає сертифікати на відновлення житла.
– Ми ж розуміємо, що область не буде такою, як була до 24 лютого 2022 року. Зникнуть певні села, а може, й міста…
– Місяць тому ми зібрали керівників громад і архітекторів. Чесно сказали, що деяких населених пунктів після деокупації не буде. Десь залишилося 4-5 чи 15 домівок, і створювати інфраструктуру – тягнути воду, електрику, будувати школу, дитсадок, лікарні тощо – там ніхто не стане. Так от, на нараду ми запросили архітекторів-урбаністів і попросили дати нам модель, як треба відбудовувати, використовуючи європейський досвід. Уже призначено головного архітектора області, є певні напрацювання, є розуміння. Керівники громад надають інформацію про те, які населені пункти, ймовірно, зникнуть. Мабуть, краще зробити хорошу дорогу, по якій будуть їздити діти до хорошої школи, яка буде за 5 км в іншому населеному пункті.
– Скільки цивільного населення постраждало та загинуло внаслідок збройної агресії Росії?
– З 24 лютого 2022 року загинуло 23 дитини. Загалом по Запорізькій області загинуло 354 людини, 47 з них залишаються невідомими. Ще 999 осіб поранені, з них – 70 дітей. І цифри, на жаль, збільшуються.
– Чи багато людей, у тому числі дітей, залишається на територіях, де ведуться активні бойові дії?
– Багато, але останнім часом інтенсивність обстрілів збільшилась, і за місяць ми близько 2000-3000 людей евакуювали. Не всі реєструються у Запоріжжі, дехто їде далі. Людей важко вмовляти.
– Чи відомо, скільки людей нині в полоні, і чи є бодай якась інформація про мера Дніпрорудного Євгена Матвєєва, якого росіяни захопили понад рік тому?
У полоні перебуває до тисячі мешканців Запорізької області
– Про Матвєєва є різна інформація. Не хочу поки що нічого говорити, бо для рідних це дуже тяжко. Треба вірити, за кожну людину треба боротися. В полоні перебуває до тисячі мешканців Запорізької області.
– Серед них є діти?
– Є випадки, коли окупанти затримують дітей. Без будь-яких на те причин.
– Що знаєте про “гауляйтера” Запорізької області Євгена Балицького?
– Про нього володів інформацією тільки як працівник СБУ. Особисто не знайомий. Багато прихильників нині заборонених в Україні партій залишилися на окупованій території й стали “вєрнимі друзьямі Російской Фєдєрациі”. Вони ще з 2014 року таку діяльність продовжують. Такі люди й такі партії давно мали піти з України.
– Окупанти готуються до псевдовиборів. Буде просто шалений шквал дезінформації. Як із нею боротися?
– Деокупація вирішить усі питання, і фейки не доведеться розвінчувати. Та й люди самі вже навчилися все розрізняти.
ПОТРІБНІ ФАХІВЦІ ДЛЯ РОБОТИ НА ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ
– У Запорізькій області указом Президента почали створювати військові адміністрації. Скільки їх має бути?
– Військові адміністрації вже формуються. Двадцять сім було сформовано до мого призначення, 19 – після, і ще 9 зараз на розгляді в Офісі Президента, узгоджуємо деякі питання.
– Ви казали, що після того, як та чи інша територія буде деокупована, впродовж семи діб там має все запрацювати. Що треба для цього?
Питання в тому, щоб був достатній кадровий ресурс. Треба, щоб були фахівці, які готові працювати на деокупованій території
– Є загальний план деокупації, який передбачає першочергові кроки кожної громади. Далі вже громада розробляє свій деталізований план, який має містити навіть прізвище, ім’я та по-батькові керівника кожного комунального підприємства, його номер телефона і завдання, які він має вирішувати з першого дня, коли туди прийшов. Треба створювати матеріальний резерв. Старлінки, генератори є, 54 мобільних ЦНАПи ми маємо отримати від партнерів. А от питання в тому, щоб був достатній кадровий ресурс. Треба, щоб були фахівці, які готові працювати на деокупованій території.
ДЛЯ МЕНЕ ВІЙНА ПОЧАЛАСЯ У 2014-МУ
– Повернімося до вашого минулого. Ви є учасником АТО. Розкажіть про це.
– Для мене початок війни – це 2014 рік. Тоді я був керівником одного з підрозділів, і коли починалась Антитерористична операція, я був у складі Антитерористичного центру. Я не можу говорити певні речі. Був призначений у штаб, де був керівником сил і засобів СБУ на тій території. Основне завдання – це виявлення ворога, його прибічників. Зараз можу вже про це сказати: ми були в населеному пункті Довгеньке (село на межі Харківської та Донецької областей, – авт.), яке рашисти знищували. Кожного дня у нас були бойові виходи, виявляли тих, хто допомагав рашистам. Потім ми зайшли в Слов’янськ і Краматорськ і разом з військовими їх звільняли.
– Як зустрічали люди? Бачила в соцмережах світлину, де поруч із вами маленький хлопчик.
– Коли ми заходили, то не було жодної людини. Зовсім. У Слов’янську ми прийшли на центральну площу біля мерії, якраз люди почали підходити. Більшість із них були похилого віку, були люди з дітьми. Той хлопчик зі світлини… у мене були якісь цукерки, гроші, у побратимів також, і ми це віддавали їм. Люди чекали нас. Але були й інші. В той самий день один із прихильників Росії вийшов на площу і хотів застрелити нас. Його ліквідували. Це говорить про те, що були приховані групи.
– Ви є оборонцем Красногорівки і в цьому ж місті працювали на керівній посаді в адміністрації…
– Був спочатку першим заступником керівника військово-цивільної адміністрації в Мар’їнці, а потім був призначений на керівну посаду в Красногорівці. Це два міста на відстані 3 км одне від одного, але вони були і нині є на лінії розмежування. Я знав, яка там ситуація – як військовий і як співробітник СБУ.
– Керівник ВЦА чи ОДА – це політична діяльність. Чому вирішили змінити службу у війську та СБУ?
– Це не зовсім політична діяльність. Наприклад, у Красногорівці потрібні були, перш за все, нагальні військові дії. А крім того, – виділяти гроші на те, що потрібно населенню прямо зараз, призначати керівників комунальних підприємств, не чекаючи якихось сесій. У принципі, так само і в Запорізькій області. Зараз обороноздатність – це найголовніше, серед пріоритетів – допомога ВПО.
ПИТАННЯ ПРО ЕКСЗАСТУПНИЦЮ НАЧАЛЬНИКА ОВА ВИРІШИТЬ СУД
– Не можу не запитати про звільнення заступниці попереднього керівника ОВА Злати Некрасової. Чому тільки зараз?
– Коли мене було призначено, вона перебувала на лікарняному через вагітність. Вона не написала заяву про звільнення і складання повноважень, як це зробили інші заступники. Мені знадобився певний час, аби розібратись у ситуації. Був скандал, є певні посадові особи, яким повідомлено про підозру в справі щодо можливого розкрадання гуманітарної допомоги. Матеріали справи зараз у суді. Є суд, який має прийняти рішення та сказати, хто винен, а хто ні.
Щодо Некрасової, вона не отримувала зарплатню в ОВА під час перебування на лікарняному. Вона народила і була звільнена.
– Вона написала, що порадиться з адвокатом і ухвалить рішення, чи йти до суду…
– Ми брали практику Верховного суду, є такі приклади. Мова не про загальне законодавство, це спеціальне законодавство. Вона мала написати заяву про звільнення після призначення нового керівника ОВА і цього не зробила. Тому вона звільнена по спеціальному законодавству. Вона буде звертатись до суду, я впевнений. Нічого страшного. Хай суд вирішить.
НА ЧАС ДЕОКУПАЦІЇ НАПОЛЕГЛИВО РАДИМО ЦИВІЛЬНИМ ВИЇЖДЖАТИ
– Знову повернемося до деокупації. Звільняти міста, які були в окупації кілька місяців, – це одна історія, а з тими, які окуповані понад рік, мабуть, буде складніше?
– Для військових складніше. Бо ми розуміємо, що ворога треба вибивати, а для цього треба застосовувати зброю. Найтяжче, що може страждати цивільне населення. Тому ми й говоримо, що треба виїжджати. Хай через треті країни, хай і з російським паспортом, але виїжджати.
– Щодо людей, які через примус та залякування отримали російський паспорт, чи будуть вони вважатися колаборантами? Бо саме такі чутки нині розповсюджують окупанти.
– Ні. Якщо немає доказів їх співпраці з рашистами. Все буде вирішуватися у юридичній площині.
– Про вашу родину немає жодної інформації. Якщо це не є секретом, то розкажіть.
– Можу сказати, що розлучений.
– Переїхати з уже рідної вам Донеччини до Запоріжжя важко було?
– На Донеччині я чотири з половиною роки працював на посадах у військово-цивільних адміністраціях. З 2014 року землею Донеччини вже ходив. Запорізька область для мне – вже третя батьківщина. Чесно.
Коли приходжу працювати на нове місце, вважаю його вже своїм і роблю все, щоб воно стало кращим.
У ВАЖКИЙ ЧАС ДОПОМАГАЮТЬ СЛОВА ШЕВЧЕНКА
– Багато є нарікань у соцмережах, що про Запоріжжя нібито мало говорять. Погоджуєтеся із цим?
– Я так не думаю. Регіон постійно під обстрілами, і ми говоримо про цивільних людей, які страждають, ми показуємо все, що відбувається. Це потрібно робити, світова спільнота має знати.
Мова не лише про місто Запоріжжя. Оріхів просто стирають з лиця землі, Гуляйполе, Малу Токмачку також.
– Ви не “кабінетний начальник”. У яких містах уже були?
– По всій лінії фронту: починаючи від Дніпропетровської, Донецької областей і закінчуючи Запорізькою.
– Щось вразило особливо?
– Оріхів і Комишуваха, Степногірськ… Коли приїхали в Степногірськ, зайшли в дитсадок, який був обстріляний. Там були сторож і тимчасово виконуючий обов’язки директора, і вони щось робили по господарству. Під обстрілами.
– Чи є у вас гасло, яке допомагає, коли важко?
– Слова Шевченка: “Борітеся – поборете”. Я знаю, що коли мені тяжко, то є той, кому ще тяжче. Ворог сильний, він підступний, він не рахується ні з чим, навіть із життями людей.
– Уявляли собі перемогу?
– У моїй уяві перемога – це коли я повернусь додому й обійму маму і тата. Вони чекають.
– Чи були такі моменти, коли думали, що цей день – останній?
– Це дуже особисте, але скажу, що були такі ситуації.
– Наостанок традиційно: побажайте щось нашим хлопцям, які на фронті.
– Сили, терпіння, розуміння, що їх чекають діти, родини, батьки.
– Тим, хто в окупації і не може виїхати…
– Тільки терпіння і розуміння, що деокупація буде скоро і треба себе вберегти.
– І ворогам.
– Запрошую їх на “концерт Кобзона”.
