Микола Милиця оцінив стан сучасної медицини та назвав найшвидше зростаючу галузь
18:30 25 Вересня, 2025
Доктор медичних наук, професор, головний хірург Запорізької області, заслужений діяч науки і техніки України Микола Миколайович Милиця – один з небагатьох в Запоріжжі, хто може компетентно оцінювати стан сучасної медицини з огляду на багаторічний професійний досвід и заслужений авторитет серед колег.
– Ви завідували кафедрою хірургії і проктологів в академії післядипломної освіти більше 25 років, а зараз продовжуєте справу підвищення кваліфікації лікарів у Запорізькому медико-фармацевтичному університеті. Наскільки швидко розвивається сьогодні медична наука? Які сектори знань дають решті фору: фармацевтика, нові методи оперативного втручання, діагностичне та лікувальне обладнання, ще щось?
– Наше стрімке 21 століття мчить із реактивною швидкістю і разом з ним мчить і розвиток медичних технологій, фармації, і, головне, відкриття нових можливостей вивчення причин хвороби, їх прогресування, їх лікування. На горизонті створення органів за допомогою 3D-принтера, але без хірургії все одно не обійтись. І поки що грамотного кваліфікованого лікаря не замінити ні роботами, ні штучним інтелектом. Хоча саме тандем лікаря та ШІ, нових технологічних можливостей і створюють можливість повного відновлення здоров’я та збільшення тривалості активного життя.
Медичний туризм, симпозіуми й наукові прориви: оцінка Миколи Милиці
Сучасна медицина більше не має кордонів: інноваційні методики та технології поширюються світом швидше, ніж їх встигають монополізувати окремі країни чи клініки. Запорізький професор Микола Милиця наголошує: конкуренція у сфері охорони здоров’я лише стимулює розвиток, а медичний туризм для більшості пацієнтів — це не пошук унікального лікування, а можливість отримати якісні послуги дешевше. Водночас участь у міжнародних симпозіумах залишається дорогим викликом для українських лікарів, і лише онлайн-навчання частково знімає ці бар’єри.
– Які країни в сучасному світі тримають першість за тими чи іншими видами операцій? Чи всі відкриті для обміну передовим досвідом? Чи не знижує це їх конкурентні переваги? Адже сьогодні медичний туризм цілком розвинена галузь, і суто формально пацієнт може обирати, де йому лікуватись.
– Щодо наукового прориву: на щастя зараз дуже швидко та широко поширюються наукові знання та технології. Їх просто неможливо сховати в одній країні, в одній лікарні. Знання та технологічне обладнання є джерелом прибутку, їх досить дорого продають. А конкуренція завжди штовхає уперед. Медичний туризм – це швидше питання можливості отримання якісних медичних послуг за менших фінансових витрат, ніж реальна необхідність їхати до іншої країни.
– Скільки коштує подорож на закордонний науковий симпозіум? Як ухвалюється рішення про таку поїздку і як вирішується питання з фінансуванням? Як ви оцінюєте корисність таких поїздок?
– Участь у світових наукових симпозіумах для наших лікарів дороге задоволення. Зазвичай лише участь (присутність на форумах) коштує 500-1000 доларів. А якщо є тренінги, майстер класи, освоєння нової апаратури та методів – то значно дорожче. Практично лише лікарі приватних структур можуть собі це дозволити. Іноді допомагають фармкомпанії чи компанії з виробництва нової апаратури, які фінансують ці поїздки. Виручають онлайн демонстрації та навчання.
– Якщо подумки окинути поглядом усі майже п’ятдесят років вашої лікарської практики, які періоди у вітчизняній охороні здоров’я здаються вам найбільш насиченими – у плані розвитку, оновлення методів лікування, технічної модернізації лікувального процесу?
– На мій погляд, 21 століття стало поштовхом до прискорення прогресу медичної науки. Пересадка органів, генна інженерія, робототехніка, 3D-конструювання органів, підбір препаратів з урахуванням генетичних особливостей функціонування організму – це все є! Так, не скрізь, але є. А можливість поширення знань, практичного освоєння надали інтернет технології. Все взаємопов’язане. Все зараз дуже динамічно, потрібно постійно тримати руку на пульсі.
Микола Милиця: рання діагностика рятує життя, але …
Запорізький професор наголошує, що лікування має базуватися на своєчасній та обґрунтованій діагностиці та зваженій тактиці, а не на очікуванні чи надмірній кількості непотрібних процедур. Кожен пацієнт — індивідуальний випадок, де вирішальною стає поєднана робота досвіду лікаря, консиліуму та сучасних технологій.
– Існує думка, що чим раніше виявлено захворювання, тим ефективнішим і менш витратним може бути його лікування. Це абсолютна істина чи є ситуації, коли, грубо кажучи, потрібно почекати, щоб недуга дозріла – зокрема, якщо йдеться про операцію?
– Думка про те, що будь-яке захворювання краще попередити, ніж лікувати абсолютно вірна. А ось теза про те, що треба не лікувати, а почекати, дати «дозріти», а потім провести операцію, абсолютно невірна. Операція потрібна, якщо йде дуже швидкий розвиток процесу, якщо не встигли вчасно помітити або застосувати ефективне консервативне лікування. З розвитком генетики та онкогенетики іноді рекомендують хірургічні методи як превентивний спосіб лікування.
– Який відсоток випадків, коли у вас як у досвідченого фахівця виникають сумніви щодо доцільності оперативного втручання замість посиленого консервативного лікування? Як особисто ви вирішуєте таку дилему?
– Питання про відсоток випадків не зовсім коректне. Адже кожна людина собі величина на сто відсотків. І навіть один випадок вибору неоптимальної тактики це вже сумно. А з урахуванням переведення медицини на платформу «за ваші гроші будь-яка примха» – операції можуть робитися не лише за показаннями, а й за бажанням пацієнта. Більше того, іноді психологічний стан пацієнта (наприклад онкофобія, обтяжена онкоспадковість) – єдине показання до операції. Для того, щоб знизити ризик непотрібної операції або, навпаки, не запустити хворобу, існують консиліуми, варто дізнатися про думку кількох фахівців. Особливо тих, хто пояснює всі переваги та недоліки того чи іншого виду лікування, використовує у роботі консультацію штучного інтелекту, хто пише свої рекомендації та підписує їх.
– Як будується прогнозування результату операції у тих випадках, коли пацієнт має супутні недуги, які є факторами ризику?
– За наявності багатьох факторів ризику стандартні протоколи не підходять. І тут на допомогу приходить штучний інтелект, міць комп’ютерних можливостей, «мозковий штурм» на консиліумі та інтуїція. Інтуїцію називають концентрованим досвідом. Лікар бачив, чув, читав – і відкрито обговорює з колегами на форумі, у лікарні тощо ситуацію, що склалася. І саме у таких обговореннях виробляється найкраща тактика.
– У сфері первинної медико-санітарної допомоги в Україні сьогодні сформувалася не дуже здорова тенденція, яку образно можна охарактеризувати як сім кіл діагностичного пекла. Грубо кажучи, щоб заробити на пацієнті, його змушують пройти купу дорогих обстежень, хоча діагноз можна впевнено поставити на підставі одного-двох обстежень. Що ви думаєте з цього приводу і наскільки така тенденція властива безпосередньо в лікувальній практиці? Взагалі, чи маєте ви уявлення про те, як відбувається ціноутворення у сфері діагностичних послуг?
– Багато аналізів не обов’язково призначають заради фінансових преференцій. Часто лікар хоче підстрахуватись, боїться щось пропустити. Звісно, треба враховувати можливості людини. Має бути діалог та довіра між лікарем і пацієнтом. Пацієнт може і навіть повинен попросити пояснити, навіщо потрібен той чи інший аналіз, як він вплине на з’ясування діагнозу, призначення лікування. Не соромитися говорити про свої фінансові можливості. Це стосується і діагностики та призначення лікарських препаратів. Існує багато аналогових препаратів, які будуть цілком доступними. На ціноутворення лікарі не впливають. Це залежить від багатьох факторів, думаю, насамперед від вартості апаратури, аналізаторів, реактивів, фармпрепаратів.
– Аналогічне попередньому запитання стосується вартості операцій. Чому ми так часто стикаємося з цінами, від яких волосся стає дибки? І який є вихід із цього глухого кута? Наприклад, страхова медицина? Що, до речі, перешкоджає запровадженню в Україні повноцінної страхової медицини?
– Вартість операцій також залежить від вартості апаратури, кількості медичного та не медичного супроводжуючого персоналу, умов перебування у палаті, від вартості матеріалу та препаратів, що використовуються під час операції. Та й витрати на навчання також сюди плюсуються. Який наркоз, яка стерилізація операційної, наявність одноразової операційної білизни та інструментів, наскільки досвідчений лікар. Ви ж не дивуєтесь, що в ресторані і в привокзальному буфеті шматочок хліба коштує по-різному. Свіжий чи ні, яке борошно, піч і т.д. Не дивуєтесь, що є плацкартний вагон, є купейний, є люкс…. Держава у жодній країні не може забезпечити безкоштовні люксові послуги. А ось те, що стосується самої операції – вона має бути зроблена всім, на адекватному рівні, що забезпечує життя та здоров’я. Можливо, страхова медицина – це непоганий вихід. Але вирішувати це мають економісти, організатори охорони здоров’я.
Микола Милиця: чому молодим лікарям важко утримати планку і як рятує «хірургія одного дня»
Запорізький професор не приховує — медичній освіті в Україні завдали удару і пандемія, і війна, і некритичне копіювання чужих моделей. Це знизило престиж професії та поставило перед системою нові виклики. Водночас саме технологічні прориви — від малоінвазивних втручань до «хірургії одного дня» — дозволяють компенсувати частину проблем та наблизити українську медицину до світових стандартів.
– Наскільки вас задовольняє рівень молодих фахівців, які приходять до вітчизняної охорони здоров’я після медичних вишів? Які проблеми взагалі є в українській вищій медичній освіті? Ми не говоримо про якийсь конкретний виш, ми говоримо загалом про галузь.
– Загалом галузі медичної освіти велику шкоду завдали ковід, війна та сліпе копіювання зарубіжних підходів, без урахування економічного стану країни. Не може лікар із зарплатою 20 чи 25 тисяч, навіть якщо він не має сім’ї, їхати на закордонний конгрес, оплачувати участь, дорогу, готель. Ставлення до медиків призвело до різкого зниження популярності цієї професії, і лише стараннями викладачів це змінити не можна.
– В одного з ваших колег я підглянув такий термін «стаціонарзаміщаючі хірургічні технології». Суть їх, якщо я правильно зрозумів, полягає в тому, щоб провести обстеження пацієнта, підготовку до оперативного втручання та саме втручання протягом 1-2 днів із випискою зі стаціонару за 1-2 добу після операції. Наскільки це застосовно у вашій практиці і в чому докорінна відмінність від традиційного лікування в стаціонарі?
– Ці технології, так звана «хірургія одного дня», зумовлені появою нових апаратів, методик, лікарських препаратів. Люди працюють і не бачать сенсу лежати цілий день до операції тільки для того, щоб о 9 годині, вранці взяти кров. Та й державі це дуже дорого коштує. Можна зробити УЗД, ЕКГ у неробочий час, швидко і прийти безпосередньо в день операції. А лапароскопічна техніка, новий вид газового наркозу, шовний матеріал, інноваційні препарати забезпечують швидке відновлення організму. Тільки у важких випадках потрібне стаціонарне спостереження та лікування. Ця практика поширена у всьому світі. Лікарня – не готель, не санаторій. Необхідності тривалого перебування у стаціонарі завдяки сучасним технологіям немає.
– Ви є автором 24 винаходів. Людині, далекій від хірургії, важко уявити, що це таке? Чи можна якось популярно пояснити суть винаходів у хірургії, проктології – чи загалом, чи на прикладі якогось конкретного винаходу?
– Винаходи зазвичай стосуються нових підходів до діагностики, використання нових матеріалів, які раніше не застосовувалися при даній патології, розробці нових способів операцій. Наприклад, нами було розроблено низку конструкцій, що дозволило відновити тимчасово прохідність кишечника, що дозволяє підготувати хворого до операції, потім провести операцію одномоментно, без виведення кишки на передню черевну стінку.
– Наскільки передовою наукою є сьогоднішня онкологія? Коли дізнаєшся про те, що хтось зіткнувся з подібним захворюванням, тут же чуєш про хіміотерапію, опромінення і таке інше. Виникає відчуття, що десятиліттями у цій галузі медичних знань нічого не змінюється. Це помилка?
– Це абсолютна помилка. Саме онкологія як наука розвивається сьогодні найбільш швидко та успішно. І багато видів раку – вже не вирок. Існують вже вакцини проти деяких видів раку, які викликаються вірусом папіломи людини. Онкогенетика дозволяє правильно та своєчасно виявляти порушення та запобігати розвитку раку, вибирати оптимальне лікування. Зараз існує можливість визначати чутливість ракових клітин до того чи іншого хіміопрепарату, змінювати препарати, коли онкоклітини стають до нього нечутливими. Розвивається імуноонкологія, коли активуються свої власні захисні сили та додаються імунні препарати – захисники. Поява нової апаратури дозволила опромінювати дуже вузькі ділянки без пошкодження сусідніх областей. Проводити операції, наприклад, на головному мозку через ніс. Центри тканинної терапії дозволяють зберігати власні стовбурові клітини, клітини кісткового мозку або розмножувати донорські та забезпечують одужання при цілій низці захворювань.
– Багато хто хотів би дізнатися більше про профілактику онкологічних захворювань. Але коли говориш про регулярні огляди у лікаря, ранню діагностику, більшість воліє відмовитись від цього, ніж прислухатись до подібних рекомендацій. Ще, звичайно, є загальні відомості про здоровий спосіб життя – який, втім, не стовідсоткова гарантія. Нарешті, деякі будують свої прогнози на підставі спадковості, інформації про те, чи хтось хворів на подібні захворювання в роду. А що ще відноситься до профілактики онкологічних хвороб?
– Стовідсоткові гарантії дає або Господь Бог або шахраї. У медицині взагалі немає гарантій. На гени нашарується епігенетика – вплив зовнішніх чинників: опромінення, пестициди, хімічна обробка житла від шкідників, трансжири і т.д. Дізнатися, чи потрапляли ви під радіоактивний дощ, чи ні, неможливо. А плюс хімія гормонів на стрес, хвороби – поки що прогноз дуже приблизний. Всі шкідливі фактори зараз досить відомі і варто дослухатися рекомендацій як здорового способу життя, так і стандартів обстеження. Наразі держава дає можливість безоплатного обстеження молочних залоз після 45 років, кишечника після п’ятидесяти. Але й це не вирішило проблеми. Самосвідомість та громадянська відповідальність разом з державними програмами – це поки що найкраще вирішення питання попередження захворювань.
– Чи існують у вашій спеціалізації нетипові орфанні захворювання?
– Під орфанними захворюваннями мають на увазі рідкісні, маловивчені захворювання, які зазвичай зустрічаються не більше ніж у 10 людей зі 100 тисяч. Вони часто мають спадковий характер, але бувають і не спадкові. Серед хірургічних хвороб досить багато орфанних. Це спадковий поліпоз кишечника, синдром Лінча (спадковий рак товстої кишки та деяких інших органів), хвороба Гіршпрунга (агангліоз товстої кишки, коли кишка втрачає здатність до скорочення), псевдоміксома очеревини, синдром короткої кишки та інші. Їх важко діагностувати, важко набувати досвіду їхнього лікування.
– Як ви оцінюєте конкуренцію у вашому професійному середовищі?
– Конкуренція існує скрізь у природі. І серед тварин і серед рослин. І у звичайному житті, і у спорті. І серед представників будь-якої спеціальності. Це нормально. Це двигун прогресу. Головне, щоб вона була «здоровою», без підлостей. Але це вже суто людський чинник.
– Реформа первинної медико-санітарної допомоги «імені Уляни Супрун» завдала чималої шкоди вітчизняній охороні здоров’я. Натомість є й позитивні оцінки цього перетворення. Внесіть, будь ласка, ясність у це питання.
– Реформа охорони здоров’я має як сильні, так і слабкі сторони. Є багато хорошого, наприклад, запровадження стандартів та цифровізації, можливість пацієнту вибирати лікаря і лікувальну установу та інше, але багато змін захлинулися в умовах недостатнього та нерівномірного фінансування, неадекватності законодавства, його недотримання, залучення медицини до політичних ігор та корупції. Це окрема тема, яка потребує глибокого аналізу.
– Ви є засновником Благодійного фонду «Здоров’я та милосердя». Якими вам бачиться його місія та основні завдання?
– У всьому світі роль благодійних фондів однакова – це соціальна підтримка нужденних, реалізація медичних та освітніх програм. Наш фонд займається саме цими питаннями. Можливості залежать від наявності донорів, але ми точно знаємо, що підвищення рівня кваліфікації навіть кількох лікарів – це допомога тисячам пацієнтів, що апарати, які використовуються в реанімації та післяопераційному спостереженні – це реальна допомога сотням хворих. Працюючи в хірургії, я точно знаю болючі точки, питання які треба «закривати» і колегіально приймати рішення про допомогу.
Висновок Миколи Милиці зводиться до трьох кроків: діагностуй завчасно, лікуй персоналізовано, організовуй відповідально. Онкологія задає темп, «хірургія одного дня» — стандарт швидкості, а реальна доступність прийде разом із страховими механізмами та чесною комунікацією з пацієнтом. Запоріжжя має для цього людей і практики — час підтягнути систему.
