Оріхівці зустрічають холоди під постійними обстрілами без світла, газу і води (ФОТОРЕПОРТАЖ)

14:30 8 Листопада, 2022

Оріхів з перших днів вторгнення знаходиться на шляху ворога до Запоріжжя. У місті залишається близько 2-х тисяч людей, які живуть без електропостачання, газу та води. Зараз прийшли холоди і перед цими людьми виникли нові виклики.

Журналіст “Акцента” вкотре відвідав Оріхів. Цього разу ми приїхали до міста разом з польскими колегами, які доставили гуманітарну допомогу: генератор, теплий одяг, спальні мішки, їжу та смачне для тварин. Вчора ми опублікували інтерв’ю з журналісткою польского видання WPROST Кароліною Баца-Погожельскою, а сьогодні покажемо, як виглядає Оріхів та життя в місті, яке зруйновано на 70%.

Першою ми відвідали Марину Ковалевську, яка проживає в Оріхові з перших днів вторгнення. Жінка опікується близько 10-ма собаками і ще більшою кількістю котів. Передаємо необхідну допомогу і спілкуємося.

“Важка ситуація. Немає ні світла, ні газу, ні води. Головне, що трошки притихли і не так гепають. Я залишаюся, бо тут мій чоловік, який дивиться за фірмою хазяїна, і залишаюся я, бо у мене тварини. Ми не можемо виїхати. Сина з донькою ми відправили до Запоріжжя” – каже жінка.

Марина готується до зими в Оріхові. Вона каже, що якщо виїде до Запоріжжя, буде переживати за тварин. У рідному місті вона також допомагає тим, хто цього потребує.

“Будемо опалюватися. Знайшли вихід із ситуації – притягли буржуйку. Будем якось виживать. Допомагаємо людям: кому – вікно забить, кому – двері вставить. Це теж робота. Ми вже звикли, що небезпечно. І зараз гепають, але це далеко. Ми вже навчилися розпізнавати звуки. Мабуть, у нас вже немає нервової системи” – зізнається Марина.

Їдемо далі на одну з вулиць Оріхова, на якій залишається жити близько 40 людей. Вони згуртувалися і допомагають один одному у скрутній ситуації. Саме сюди журналістка Кароліна доставила потужний генератор та іншу допомогу.

Тут ми поспілкувалися з Наталією Клейн, вчителькою місцевого опорного закладу, яка навчає дітей дистанційно навіть у таких умовах. Жінка розповіла нам, на що їй доводиться йти, щоб продовжувати робити свою справу, та описала ситуацію у місті.

“Трішки стало легше у плані, що стало меньше прильотів. Було дуже важко. Бомбили з 9 ранку до 4 вечера без перестану. Ми зовсім не відходили від підвалів. Сказати, що ми голодаємо – ні. Хліб нам возять, воду почали давати. Міська рада гуманітарку дає. Трішки проблеми з миючим, але так все нормально. Почали записуватися на дрова. Багатьом роздали буржуйки. Я зрозуміла, що воєнний час нам для того, аби ми згуртувалися. Живемо як одна комуна. Разом вечеряємо, хтось приносить чай. Ми збираємося по 10-15 чоловік і отак сидимо, гомонимо. Ділимося усім, що в нас є”. – розповідає Наталія.

Попри те, що більшість людей ночують у підвалі, вони зберігають позитив і долають нові виклики. Наталія зізнається, її мрія – щоб Оріхів залишився домівкою для тих, хто виїхав з нього через війну.

“Розумієте, вдома – це вдома! Як би не було страшо, хочеться щоб Оріхів залишився домом для тих, хто виїхав, і вони повернулися. А наша місія – зустріти їх цілими і здоровими. Обов’язково, все буде добре. Хай буде мир, любов і добро” – каже жінка.

Наталія – вчителька за покликом серця. Вона каже, що шукає можливості, а не виправдання, тому їй вдається робити свою справу без електроенергії, а іноді і мобільного зв’язку. Заради цього доводиться навіть працювати ночами в інших неселених пунктах.

“Сьогодні я їзділа на ніч у Кірово (Таврійське) до бабусі і дідуся своєї колишньої учениці Насті Козловської. Вночі з суботи на неділю я там викладаю уроки через ноутбук на 3 дні, бо в мене він не робе без батареї. А через телефон я викладаю уроки тут. Якщо немає зв’язку, я підіймаюся на високий бак, шукаю зв’язок на городі. В середу я їжджу до Запоріжжя, там готую уроки на четвер і п’ятницю. В середу і четвер з дітками там проводжу уроки” – каже Наталія.

Жінка разом з сусідами опікується понад 50 тваринами. Готує їм їжу на вуличній пічці. У підвалі її будинку є буржуйка на пелетах. А у дворі – імпровізована шкільна дошка, яку вона використовувала у роботі.

Далі ми з колегами вирушили до центральної частини міста. Тут нам показали підвали, в яких людей вже не залишилося. Ми побачили нові руйнування. Оксана Ковалевська, яка разом з нами їздила до Оріхова, залишила на стінах свого підвалу молитву у день смерті свого сина Івана на фронті. Її історію ми запланували розповісти у наступних публікаціях.

Далі ми вирушили до інших підвалів, у яких живуть люди з кількох навколишніх багатововерхівок, про них раніше вже писав “Акцент”. Тут оріхівці активно заготовляють дрова. Встановили вже другу буржуйку. Готують їжу і постійно удосконалюють сховище.

Нас разом з колегами місцевий депутат Любов Ярова запросила до напівзруйнованої будівлі міської ради. У багатьох кабінетах тут вибито скло, а на другому поверсі – зруйновано дах.