«Україна тримає фронт за Європу»: голос етнічного німця в лавах української армії
19:50 26 Грудня, 2025
Незалежність та свободу України у війні проти російських окупантів захищають представники багатьох національностей. Українські етнічні німці – серед них. Але, як виявилося, кремлівські пропагандисти продовжують взаємодіяти з керівництвом Ради німців України бажаючи впливати на німецьку громаду та вносити суперечки. Погляди на війну, ситуацію в Україні та Німеччині, з якими проблемами стикаються етнічні німці – про це журналіст Акцента поспілкувався з військовослужбовцем ЗСУ Олексієм Гааком.
Розкажіть трохи про себе: хто ви і звідки?
Мене звати Олексій Гаак, мені 57 років. Я народився в Україні, у Дніпрі. Мої предки по батьківській лінії походять із німецької колонії Кільманшталь — нині це село Письменне Синельниківського району Дніпропетровської області.
Мої предки були селянами. На долю українських німців-колоністів, так само як і на долю українців, у ХХ столітті випали страшні випробування: громадянська війна, голодомори, Друга світова війна. Усю мою рідню по батьківській лінії було знищено більшовиками. Прадіда розкуркулили, дід загинув у ГУЛАГу.
Залишився лише батько і моє прізвище — рідкісне для України. Це все, що вціліло від великої родини.
Яким було ваше життя до війни? Чим ви займалися?
Я закінчив Дніпропетровський університет за спеціальністю інженер-механік ракетних двигунів. Деякий час працював у КБ «Південне», згодом моя професійна діяльність була пов’язана із залізницею.
З 2024 року я — військовослужбовець української армії.
Чому ви вирішили стати на захист України?
Спробую пояснити.
У свої 57 років, із моїми хворобами, я цілком міг списатися з армії й виїхати до Німеччини за програмою пізніх переселенців. У мене були формальні підстави й шанс почати спокійне життя. Але я цього не зробив.
Я в українській армії за переконаннями.
Росія розв’язала страшну, загарбницьку війну проти України.
Росія — це не Пушкін, не балет, не горілка і не балалайки. Росія — це хаос і руйнування, смерть і горе людям. Ось що таке справжня росія.
Українська армія сьогодні воює не лише за Україну. Вона, по суті, воює і за Німеччину, і за всю Європу.
Тому я тут. Це не пафосні слова. Повернення у 2013 рік уже не буде — це нова реальність. В Україні це вже зрозуміли, а в Європі — ще не всі.
У Європі прості люди поки що далекі від війни. Нехай кожен європеєць запитає себе: ви особисто готові воювати за ЄС і Німеччину? Воювати з підступним, навченим і численним ворогом?
Якщо ні — тоді допомагайте Україні. Україна воює за вас.
Боріться з московською пропагандою і не вірте їхній брехні. Інакше воювати доведеться особисто вам, але нас уже поруч не буде. У цьому немає жодних сумнівів.
Як ви дієте і що робите в нинішній ситуації?
Я служу в інженерно-транспортних військах. За спеціальністю я зв’язківець. Ми займаємося будівництвом укріплень і забезпеченням інфраструктури.
З якими завданнями чи ролями ви стикаєтеся щодня?
Я служу у відділенні зв’язку. Головне завдання — забезпечити постійний, цілодобовий зв’язок. Без зв’язку армії не існує.
У вересні під час виконання службового завдання я потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Наразі перебуваю в госпіталі на лікуванні.
Які рішення й дії були для вас особливо важливими з початку війни?
Найважливіше моє рішення — бути в українській армії. Цим усе сказано.
Як ваша служба й участь у захисті країни змінили вас як людину?
Війна — це страшна трагедія. Це постійний біль, втрати, зруйновані життя.
Краще б цього ніколи не було. Але, на жаль, у нас немає вибору — це наша реальність.
Як ви взаємодієте з іншими людьми на фронті та в громаді?
Люди зараз живуть від обстрілу до обстрілу. Запоріжжя та інші міста України щодня зазнають авіаударів, ракетних і артилерійських обстрілів. Гинуть мирні мешканці.
Українські німці знову опинилися у вирі війни.
Періодично я спілкуюся з тими, хто перебуває на моїй історичній батьківщині. Ми намагаємося, щоб наша громада допомагала відкривати очі європейцям на катастрофу, в якій ми живемо.
У ФРН є активні німці з України. Вони домоглися того, що партії ХДС/ХСС і СДПН включили нас до коаліційної угоди. Ми чекаємо, що на нас звернуть увагу, що Німеччина допоможе в підтримці поранених німців. Адже ми стоїмо тут і за
Німеччину. Але поки що цієї підтримки ми не бачимо.
Нам також необхідна більш масштабна підтримка України — інакше ми не впораємося.
Турбує і те, що поки прості люди борються, голова Союзу німців України Володимир Лейсле на початку повномасштабної війни виїхав до Німеччини. По суті, він покинув свою громаду в тяжкий момент. Хоча ми знаємо, що голови інших етнічних громад залишилися в Україні.
Обурює те, що на сайті Ради німців України не вдалося знайти офіційного засудження війни.
Більше того, у Німеччині він спілкується з родиною довіреної особи Путіна й жодним чином не дистанціюється від них. Навіть виставляє фото у соц. мережі. Між тим вони є засновниками Московської німецької газети — заблокованого в Україні видання, яке поширює путінські наративи. Сама родина — Ольга Мартенс та Генріх Мартенс — внесена до списку «Миротворець» як розпалювачі війни та кремлівські пропагандисти .
Уявіть: у квітні 2022 року Росія продовжує повномасштабний наступ, а в московсько-німецькій газеті, газеті кремлівських пропагандистів, з’являються цитати В. Лейсле, де він порівнює нас із російським сиром.
Сьогодні він продовжує спілкуватися з москвичами, які ще вчора сиділи з президентом путіним за одним столом, внесені до бази «Миротворець» за пропаганду війни та є довіреними особами президента РФ.
Схоже на те, що він у безпеці і, перебуваючи там, говорить від імені всіх німців України, що ми нібито хочемо лише співати й танцювати, щоб відволіктися від війни.
Тим часом тут люди гинуть, воюють, втрачають домівки й родини. Це не просто помилка — це моральна катастрофа.
Чому, на вашу думку, інтереси активних і проукраїнських німців України сьогодні недостатньо представлені на офіційному рівні?
Саме це питання вже чотири роки піднімав запорізький голова Відергебурт Олександр Ліндт. Він активно бореться з російською пропагандою у ФРН. Очевидно, саме тому його не беруть до складу Ради німців України.
Кремлівська агентура впливає на народні рухи, і це стосується не лише нас. Вони гальмували частину питань, що стосуються проблем німців пострадянського простору.
Більше того, в Україні має настати усвідомлення і розпочатися правильна робота. На запит щодо участі в засіданні міжурядової комісії між Україною та Німеччиною прифронтові організації німців допущені не були. До речі, ДЕСС (прим. ред. — Державна служба у сфері етнополітики та свободи совісті)
так і не змогла надати стенограму розмови.
Які події або моменти на війні найбільше запам’яталися вам особисто?
У лютому 2025 року ми забезпечували зв’язок у селі Январське Синельниківського району Дніпропетровської області. Це місця, де раніше розташовувалися німецькі колонії.
Красива українська природа, родючий чорнозем. Український народ, як і німецький, дуже працьовитий і господарський.
І ось перед очима — велике село: покинуті будинки, городи, гаражі, майстерні, магазини. Там жили, ростили дітей, кохали, святкували, ходили до школи.
Скрізь вибиті шибки, знесені дахи. І тиша. Порожнеча.
Люди йшли поспіхом, залишаючи майно. Було фізично боляче дивитися, як знищено людське життя і пам’ять.
Чому вони пішли? Усе просто. Росіяни розбомбили село 500-кілограмовими авіаційними бомбами. Це вони називають «визволенням».
Чого ви очікуєте від України та Європи в контексті війни?
Німці України ніби знову вигнані. Наших предків колись засудили за злочини, яких вони не скоювали. Вони зазнали геноциду в радянський час. Сьогодні кремль засудив уже український народ. Ми маємо вистояти під цим гнітом.
Ми хочемо, щоб Україна увійшла до Європи як повноправна частина ЄС, щоб європейські країни підтримували нас і визнали історичну справедливість — зокрема визнання геноциду німців України в радянський час.
Фото із особистого архіва Олексія Гаака.
