“Весілля стали глибшими”: чернівецька ведуча про те, як війна змінила українські церемонії
16:46 30 Березня, 2026
Тетяна Преутеса проводить весілля з 2013 року у Чернівцях і по всій Європі. За ці роки вона бачила тисячі наречених — і каже: з початком повномасштабного вторгнення весілля стали меншими, тихішими — і водночас набагато глибшими. На Буковині її історії про те, як кохання виживає попри все, вражають кожного.
Про це розповідає чернівецьке видання BUK media.
Тетяна Преутеса — ведуча авторських весільних церемоній. Веде їх українською та румунською — тому її запрошують до Румунії, Молдови, Італії, Франції, Бельгії. За 13 років навчилася бачити за кожним весіллям унікальну історію.
“Я завжди була за те, щоб весільна церемонія була про сім’ю, про емоції і про цінності. Кожну церемонію пишу максимально індивідуально. Після зустрічі з нареченими часто чую, що вони як до психолога сходили”, – розповідає Тетяна.
З початком повномасштабного вторгнення географія весіль розширилася кардинально.
“Якщо до 2022 року в Румунії я проводила приблизно п’ять весіль, то зараз — в рази більше. Тому що дуже багато українців за кордоном. Проводила весілля і в Італії, і в Молдові, і у Франції, і в Бельгії”, – каже вона.
У 2025 році з’явилися цікаві пари: наречена — українка, наречений — німець. Або він із Бухареста, вона з Коломиї. Здебільшого такі весілля відбуваються в Румунії — як нейтральній точці.
Але найбільше змінилася атмосфера. Церемонії стали набагато чутливішими.
“Якщо моя церемонія триває 30–40 хвилин, то весь цей час може бути абсолютна тиша. І якби я говорила ще — то далі б слухали. Це про кожного: про наречених, про сім’ю, про те, як важливо бути разом”, – каже Тетяна.
Змінилося і те, хто стоїть поруч із нареченою під час церемонії. Якщо класично наречена виходить із татом, то зараз це не завжди можливо.
“Якщо весілля в Чернівцях, а тато чи брат вже на передовій — наречена виходить із мамою, або з дідусем, або з бабусею, або одразу з нареченим. І якщо весілля за кордоном — така сама ситуація, бо тато і всі брати не перетинають кордон. Це завжди дуже щемливий і болючий момент”, – каже вона.
Весілля стали меншими — і коротшими. Якщо раніше гуляли до 3-ї чи 6-ї ранку, то зараз інакше.
“Якщо весілля в Україні, а конкретно в Чернівцях, то завершується максимально о 22–23 годині. Гостей можуть запросити і на 14-ту. Весіль на 600 людей, як колись, зараз немає ніде”, – каже Тетяна.
Що стосується програми — 98% наречених зараз обирають церемонію. Тетяна каже: це серце і душа весілля. Далі — запрошення до ресторану, тости, перший танець. Але головний принцип незмінний.
“Гості мають почуватися максимально комфортно. Нікого нічого не змушувати. І водночас це не має бути нудно — має бути класно, культурно, з повагою. Гості прийшли святкувати створення нової сім’ї”, – каже вона.
Підготовка до весілля починається задовго до самого дня — іноді за рік, іноді за два. А іноді — за тиждень. Але Тетяна підходить до кожного весілля однаково ретельно.
“Я дуже багато розпитую — і не тільки про наречених, а й про батьків, про вінчальних, про свідків, про друзів, братів, сестер, бабусь, дідусів. Це комплексна робота, яка допомагає створити сценарій церемонії тільки для цих людей. Сценарій цієї пари ніяк не можна повторити”, – розповідає вона.
А скільки часу займає написати одну церемонію? Залежить від натхнення.
“Може бути дві години. А може бути три дні. Мені потрібна ідея — як червона лінія, яка проходитиме впродовж усієї церемонії. І найбільше часу займає саме пошук цієї ідеї в історії наречених”, – каже Тетяна.
Останнє весілля 2026 року — вона з України, він із Румунії, познайомилися в Лондоні, весілля робили в Чернівцях.
“Вона вчилася в Ясах, працювала в Сучаві — і якимось магічним чином опинилася в Лондоні. Він одразу після школи поїхав у Нідерланди, а потім теж опинився в Лондоні. Вони не одразу познайомилися — але виявилося, що він вперше побачив її біля дому її тітки. Ця лінія життя — вона настільки цікава”, – розповідає Тетяна.
І в розмові з нареченою народилася червона лінія церемонії.
“Вона мені каже: коли ти по-справжньому кохаєш, то це кохання вартує всього — всіх зусиль, всіх випробувань. Саме це речення я взяла як базу їхньої церемонії”, – каже Тетяна.
За 13 років Тетяна зібрала цілу скарбницю історій. Інколи думає, що варто написати книгу.
“Найзворушливіше у моїй роботі — це люди і їхні історії. Неймовірні історії, які здаються сценаріями фільму — але вони реальні. Є дуже сумні. І ти переконуєшся знову, що людина, яка зовні здається щасливою, всередині має дуже глибокі травми. І саме кохання допомагає їй через це пройти”, – розповідає вона.
Деякі історії важко навіть уявити. В одного нареченого з різницею у три дні померли і мама, і тато — і весілля перенеслося на роки. Було таке: замовили весілля, підрядники залишилися ті самі, наречений той самий — але за три місяці до весілля змінилася наречена.
Але найбільше Тетяну надихає те, що вона помічає дедалі частіше — і що вже називає трендом.
“Поновлення обітниць. Через 5, 10, 20, 50 років — у колі найближчих людей знову робити весільну церемонію. Але це вже зовсім інший рівень емоцій. Коли поруч уже є діти, коли ти вже свідомо обираєш те, що робиш. І це вже не просто історія кохання — це історія життя”, – розповідає Тетяна.
Вона каже, що обожнює свою роботу. Кожне весілля, хай і схоже за структурою, — неповторне.
“Те, що відбувається між двома людьми, які вирішують бути разом попри все, — це завжди більше, ніж просто свято. Це можна назвати магією, долею, вибором, небесами. Але я завжди все це разом називаю коханням”, – каже Тетяна Преутеса.
