Як живуть люди в селі, яке знаходиться в “сірій зоні” за 30 км від Запоріжжя (ФОТО)

9:00 13 Серпня, 2022

Дві працівниці запорізької залізниці — Світлана і Наталія — з березня допомагають пенсіонерам та важкохворим, які не виїхали з “сірої зони” — села Плавні, що у Василівському районі. Там, під постійними обстрілами ворога, залишаються 115 людей із 700. Село знаходиться неподалік від Степногірська, від Запоріжжя до Плавней – 33 кілометри.

Світлана і Наталія показують зруйновану залізничну колію, якою 20 років поспіль їздили на роботу до обласного центру. 24-го лютого залізниця зупинилася.

Відтоді колії заіржавіли, над ними повисла обірвана електромережа.

“Працювала я на вокзалі Запоріжжя-1 у довідковому бюро. Ось із цієї платформи ми зі Світланою, вона працює на Запоріжжя-2, теж у довідковому бюро, з цієї станції їздили до себе на працю”, — каже Наталія.

Професія залізничника навчила взаємодіяти з людьми, розповідають Світлана та Наталія. Нині ті, хто залишився у селі — це родина, в якій підтримують один одного. Допомагати односельцям жінки взялись, коли звідси виїхала місцева влада, повідомляє Суспільне.

Налагодили зв’язок із волонтерами, благодійними організаціями, разом намагаються забезпечувати мешканців Плавнів найнеобхіднішим.

Кажуть: харчових продуктів й ліків привозять достатньо, але у селі вже пів року немає електрики та води. Проблему з газом вирішили частково — придбали газові балони.

“Ми платимо за газ, людина вивозить їх до Царкуту, звідти — у місто, заправила і привезла сюди. Двома перекладними. Але сьогодні вже ніхто не скаже, що газу немає”, – каже Світлана.

Воду беруть із Каховського водосховища, та очищають хлоркою. Ще складніша ситуація з опаленням будинків. Раніше дрова людям постачало Василівське лісництво. Нині воно — під окупацією. Щонайменше 75 домогосподарств, де залишаються люди, необхідно забезпечити твердим паливом.

“А де ж їх візьмеш, ці дрова? У посадку ніхто не піде. Вона не піде, і я не піду у посадку. А щоб їх купити, треба гроші. А що та пенсія?”, — каже пенсіонерка Раїса Василівна, місцева мешканка.

Світлана наголошує, їхнє село не газифіковане, а збирати дрова надто небезпечно:

“Якщо у когось є така можливість, будь ласка, допоможіть нам, щоб ми не йшли по мінах, не збирали той сушняк, бо прилітало. Рахуєш, скільки прилетіло. Бувало, прилетіло п’ять, а зірвалось тільки три. І ми підемо у ту лісопосадку збирати той хмиз?”, — каже Світлана.

До зими треба встигнути й полатати діряві від обстрілів дахи:

“Коли обстріляли, бачу: шифер порваний, двері вивернуті, вікна повилітали. Ну, думаю, треба ж якось клеїти, тому що піде дощ — стеля упаде. Купила на базарі таку сріблясту клейку стрічку, зачищала шифер і клеїла нею. От була злива — у мене сухо”, — каже Наталія.

На Прибережній вулиці, де раніше проживало близько 200 людей, нині залишилось 12. Серед них — сім’я Яворів.

Не виїжджатимуть звідси за будь-яких обставин, каже її голова Анатолій Іванович.

“Що, представлять нам якесь місце? А там за квартиру платить, за все платить. А де ті гроші? Отак і живемо. Як погибать, так отут погибать, нам однаково”, — розповідає житель Плавнів Анатолій Явір.

Світлана та Наталія кажуть: допомагатимуть землякам, поки у цьому буде потреба. А після перемоги — візьмуться за відновлення полотна від Плавнів до Запоріжжя, адже вже скучили за улюбленою роботою.

Андрій Бездольний

Редактор