Загиблі запорізькі герої 2019-го року. Поіменно
17:05 3 Січня, 2020
В 2019 році сто одинадцять захисників України віддали свої життя в зоні бойових дій, захищаючи незалежінсть нашої держави. Серед них – четверо воїнів, доля яких пов’язана із Запорізьким краєм. Згадаємо кожного з них.
Лютий
Борис Борисович Бординюк народився 28.02.1987 року у селі Чеховка Нижньосірогозького району Херсонської області. Мешкав у селі Благовіщенка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області.
Закінчивши 9 класів сільської школи, хлопець вступив до Мелітопольського ліцею залізничного транспорту, у якому 2008 року отримав фахи: “оператор поста централізації, складач потягів, регулювальник швидкості руху вагонів”. Також закінчив 6-місячні курси провідника.
Один з братів Бориса трагічно загинув у 22-річному віці, а за півроку трагічно загинув й інший, 25-річний брат. Важко уявити, що пережила тоді мати, поховавши двох синів, і неможливо уявити, що коїться в її душі зараз, коли пішов від неї останній синочок.
Деякий час чоловік попрацював у рідному селі, згодом – в Енергодарі у залізничній галузі, і роботу свою дуже любив. Життєрадісний та сповнений оптимізму, Борис Борисович ніколи не нудьгував, адже для цього у нього не було часу, який він завжди витрачав на більш корисні речі.
У серпні 2016 року він підписав із ЗСУ контракт.
Старший солдат, старший навідник 1-го мінометного відділення мінометної батареї 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 24 лютого о 6.00 в районі села Катеринівка Попаснянського району Луганської області внаслідок смертельного осколкового поранення, якого зазнав під час обстрілу найманцями РФ наших позицій з 82-мм мінометів.
Похований 27 лютого у рідному селі. У нього залишилися мати та дві сестри.
Квітень
Роман Вікторович Чибінєєв народився 04.06.1989 року у місті Бердянськ Запорізької області. Мешкав у Києві.
2014 року закінчив Бердянську школу-інтернат (хлопець рано втратив батьків), після чого навчався у Бердянському професійно-будівельному ліцеї.
У 2016-му підписав із ЗСУ контракт.
Старший солдат, командир десантно-штурмового відділення 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Загинув 11 квітня на Приазовському напрямку під час бою з найманцями РФ.
Похований 16 квітня у Києві. У нього залишився брат (Валерій Чибінєєв, кіборг, Герой України).
Ігор Павлович Ігнатенко (позивний Цум) народився 17.11.1963 року у місті Василівка Запорізької області.
З 1992 року був учасником відродження руху запорозького козацтва, курінним отаманом Великолузького куріня Василівського району. Усією душею чоловік віддавався улюбленій справі – фермерству, заснував та керував фермерським господарством “Кош”.
Брав активну та безпосередню участь у Революції Гідності, був сотником 20-ї Майданівської сотні, після Майдану неодноразово привозив та передавав Запорізькому обласному краєзнавчому музею експонати з Майдану, а згодом – з війни.
Ігор Павлович не був статистичним громадянином, навпаки, це була особистість з великої літери, яка не могла лишатися байдужою до того виру бурхливих та трагічних подій, у які занурилася Україна від кінця 2013 року. І коли після завершення Революції розпочалася справжня війна, він без жодних роздумів вирушив на захист.
Воював у складі батальйону спеціального призначення “Донбас” Національної Гвардії України, у 37-му окремому мотопіхотному батальйоні 56-ї окремої мотопіхотної бригади ,а з 18.06.2018-го боронив нашу землю у складі 93-ї ОМБр.
Старший сержант, номер обслуги гранатометного взводу 2-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади.
Через поважний вік та неабиякий розум його кликали Батею (це прізвисько він приніс із собою ще з Майдану). Та він ним і був, розсудливим та спокійним янголом-охоронцем для побратимів, зі стійкою та непохитною вірою у краще. На жаль, метал іноді вбиває навіть янголів.
Загинув Батя 12 квітня о 17.15 в районі шахти Бутівка Донецької області від смертельного осколкового поранення, що його зазнав під час обстрілу наших позицій з 82-мм мінометів.
Похований 18 квітня у Василівці. У нього залишилися дружина та двоє синів.
Вересень
Владислав Олександрович Рой народився 30.08.1994 року у селі Різдвянка Новомиколаївського району Запорізької області.
Після 9 класів Різдвянської школи, Влад вступив до Покровського вищого професійного училища №75, що знаходиться у селі Олександрівка Дніпропетровської області, у якому у 2013 році отримав фах “тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва”. Працював на посаді механізатора у фермерському господарстві “Скорпіон”.
У грудні 2018 року Влада було призвано для проходження зборів по територіальній обороні та оперативному резерву, спочатку чоловіків з різних РВК доправили до Запоріжжя, а потім – до навчального центру “Десна”, де він проходив курси підвищення кваліфікації на посаді номера розрахунку ЗУ 23-2 з 30.01 по 03.03.2019 року. Під час зборів, у лютому цього року, Влад прийняв присягу на вірність українському народові.
У взводі він був одним з наймолодших, проте завжди проявляв розумну ініціативу, сумлінно та без затримки виконував усі поставлені перед ним бойові завдання. І, що дуже важливо, він був самодостатнім, як боєць, його не треба було виправляти чи підштовхувати, він не потребував жодного корегування своїх дій чи то у складі групи, чи то у самостійних завданнях, він все робив майже бездоганно, попри відсутність бойового досвіду. Після навчання у Десні Владислав Олександрович прийняв рішення служити в “Айдарі” та 15.04.2019 підписав із ЗСУ контракт.
Солдат, стрілець-помічник гранатометника 1-го відділення 1-го взводу 3-ї роти 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 17 вересня близько 3.00 в районі селища міського типу Південне Донецької області від смертельних осколкових поранень, що дістав під час мінометного обстрілу наших позицій.
Похований 19 вересня у Різдвянці. У нього залишилися мати та сестра.
З повним списком героїв зі всієї України можете ознайомитися у матеріалі Цензор. Нет.
Примітка. Список може бути неповним.
Читайте новини Запоріжжя в нашому Telegram: t.me/akzentzp , Twitter та підписуйтесь на канал в Youtube, а також наш Instagram
