Ярослав Котюк — новачок запорізького «Мотора», який долучився до складу команди напередодні старту Суперліги. За плечима 23-річного лівого крайнього шість сезонів за ГК «Карпати», титул MVP Суперліги сезону 2022/2023 та статус найкращого снайпера чемпіонату України з гандболу. Про своє захоплення гандболом, дебют на євроарені та одноклубників Ярослав розповів пресслужбі ГК «Мотор».
— Як ти потрапив до гандболу? Розкажи, де грав до запорізького клубу.
— Шість сезонів я провів за гандбольний клуб «Карпати» (Ужгород), а перед «Карпатами» я був у структурі Броварського спортінтернату. До гандболу потрапив ще в першому класі, мама відвела до секції. І до сьогоднішнього дня я займаюсь цим видом спорта.
— Як тебе до нас у Запоріжжя занесло?
— Навіть не знаю (посміхається — прим. ред.). Я вже трошки переріс «Карпати», хотілось нових викликів, нових можливостей. У «Мотора» є перспектива, мені подобається грати поряд з досвідченими гравцями.
— Які перші враження від команди? Розкажи, як це — потрапити до найтитулованішого клубу України?
— «Мотор» — це гранд українського гандболу, який грав у Лізі чемпіонів, у Лізі Європи, завоював багато титулів. Коли мене запросили до клубу — емоції мене переповнювали!
— Зараз поряд із тобою грають не всі гравці, які брали участь у Лізі Чемпіонів. Як більш досвідчені гравці допомогають тобі адаптуватись у команді?
— Старші хлопці, які залишились, це Дмитро Тютюнник, Юра Кубатко та Захар Денисов — так, допомагають. У них більше досвіду, завжди підказують. Як на тренуваннях, так і під час матчів: як грати в захисті, як в нападі. Вони більш досвідчені, тому потрібно до них тягнутись та брати з них приклад.
— Чи співпало твоє уявлення про Денисова, Кубатка та Тютюнника з твоїми очікуваннями?
— Так, я завжди дивився всі матчі «Мотору» в Лізі чемпіонів, Суперлізі та єврокубках, і в мене завжди була мрія потрапити до складу такого гранду українського гандболу.
— Головний тренер «Мотора» Микола Степанець розповідав, що тур в Броварах це своєрідна підготовка до суперника в Європейському кубку — «Кер’єнга» з Люксембургу. Як настрій перед дебютом у єврокубку?
— Звичайно, є мандраж, бо це для мене будуть перші ігри на євроарені. І тому так, я хвилююсь. А з суперником справимось, все буде добре!
— Які твої плани та мрії, що пов’язані зі спортом?
— Моя мрія — це виграти Лігу чемпіонів та захищати кольори національної збірної.
— В яких іноземних клубах ти хотів би пограти? Кому віддаєш перевагу?
— Мені подобається «Вівє Кельце». Я багато років вболіваю за цей польській клуб. І тому, можливо, потраплю туди. Але для досягнення цієї мети потрібно багато тренуватись, і тоді тебе помітять.
— Що окрім гандболу тебе цікавить? Розкажи, де ти навчаєшся.
— Я навчаюся в Ужгородському університеті на факультеті фізичного виховання, вже закінчую навчання на ступінь магістра. А так в мене нема хоббі, всього себе віддаю гандболу.
— Які плани та мрії на майбутнє, що не пов’язані з гандболом? Чого б тобі кортіло найбільше?
— Чого б хотілося? Щоб скінчилась війна.
— Так, це важливо! А про ще?
— Я мрію багато подорожувати. Думаю, що коли завершиться війна, я до цієї мрії прийду.
— Як новачок клубу, щоб ти хотів сказати вболівальникам?
— Хотів би сказати, щоб завжди в нас вірили. Вболівальники завжди нас підтримують — дякую їм за це.
|
