«Мене розшукують солдати рф, тому що я допомагала теробороні нашого міста», – говорить мешканка окупованого міста Пологи Запорізької області Олена. Ім’я героїні змінено в цілях безпеки її родини, яка проживає на досі окупованих територіях.
За офіційними даними, окупанти вторглися у м. Пологи 3 березня, але жахіття для нашої героїні почалися за день до цього. Саме тоді місто залишили без будь-яких комунікацій: вимкнули світло, не стало водопостачання, пропав мобільний зв’язок та інтернет. Так пологівці прожили до 15 березня.
«24 лютого, коли путін оголосив повномасштабне вторгнення росії в Україну, мої знайомі з пологівської тероборони попросили мене допомогти їм з пошуком необхідної амуніції. Я займалася тим, що на волонтерських засадах зверталася до різноманітних доступних ЗМІ, спільнот та координувала потреби захисників», – говорить жінка.
Уже 17 березня, коли волонтерка була в Данії, знайома журналістка з місцевого ЗМІ зателефонувала їй та повідомила, що її розшукують солдати рф. Сама Олена підозрює, що загарбники знайшли списки, де були вказані усі особисті дані учасників територіальної оборони, представників політичної партії «Національний корпус» та волонтерів, які допомагали українським захисникам.
З 24 лютого за 200 кілометрів від Поліг точилися криваві бої і впевненими кроками війська росії просувалися у бік містечка.
«Прокинувшись вранці, я почула новину про те, що в країні почалася повномасштабна війна, проте, як і зазвичай, зібралася і пішла на роботу. Крім новин, тривоги додавало ще й те, що вранці зателефонувала вчителька дітей і попередила про відміну уроків», – згадує Олена.
Того дня керівництво Пологівського підприємства, де працювала Олена, провело нараду та відпустило більшість працівників у відпустку до 10 березня. Фото знизу від червня 2022 року відображають те, який нині має вигляд одне з найбільших підприємств міста. У ньому росіяни влаштували склад боєприпасів та, за словами мешканців Поліг, незадовго до пожежі ремонтували там свою техніку.
«По обіді я поверталася додому через центр міста, там стояли величезні черги людей до магазинів та аптек. Також я помітила перші автобуси, що прибули з переселенцями з Волновахи, – говорить волонтерка, – люди після бомбардування їхнього міста з одним пакетом у руках хаотично ходили площею автовокзалу та шукали, де б зняти житло».
Більш-менш спокійне життя в Пологах тривало до неділі, 27 лютого. Олена згадує, що того дня вони з родиною зустрічалися з друзями, пішли до церкви та намагалися жити звичайним життям. Проте вже 1 березня, прогулюючись центром, вони побачили тероборону, озброєну автоматами. Також біля військкомату масово збирали добровольців.
«Нам повідомили, що ситуація критична і в наш бік наближається чужа техніка. Було досить страшно, і ми розуміли, що ситуація набирає темпу. Наступного дня настала темрява і нестерпний холод. Зникло все: інтернет, світло, зв’язок і вода. Ми змушені були сидіти в ізоляції вдома, знали, що неподалік було зірвано електроопору, але сподівалися на її швидке відновлення», – розповідає Олена.
Майже 11 днів родина Олени, в якій є маленька дитина, була змушена раз на добу топити піч (централізоване опалення у місті відсутнє). Водночас треба було наготувати їсти і кип’ятити чай. На щастя, у дворі жінки стояв колодязь з технічною водою, який врятував її родину та сусідів від голодної смерті. Жінка згадує, що сусіди збиралися на вулицях, де проживають. Так, упродовж 11 днів вони спілкувались, обмінювалися новою інформацією та продуктами харчування: кожен ніс, що міг. Також сину Олени неодноразово доводилося ходити через блокпост росіян за їжею, яка ще залишилася в місті. Інколи військові рф навіть роздягали хлопця і проводили ретельний обшук.
«Сміливці з нашого району ходили до центру та в інші мікрорайони нашого міста. На жаль, так звані вісники, приносили лише погані новини. Від них ми дізналися, що орки розгромили торгові павільйони й магазини. У будинок, що розташований неподалік міської ради, загарбники поцілили з дула танку. Містом ширилась інформація про перші жорстокі вбивства росіянами наших військових», – згадує Олена.
За словами волонтерки, першими вбили хлопців з територіальної оборони. Також від ворожої кулі помер сусід Олени. Підозрюють, що чоловіка вбили через те, що він був одягнений у камуфляжні штани, а орки прийняли його за члена тероборони, хоча він просто працював в охороні.
«З часом почалася «зачистка» – так солдати рф називали процес пошуку учасників територіальної оборони, членів партії «Національний корпус» та тих, хто був учасником АТО та ООС. Окупанти прийшли і до чоловіка, що проживав на сусідній вулиці. Він не встиг відкрити двері, як орки закинули йому в двір гранату», – говорить Олена.
У районі, де проживала Олена, були помічені члени тероборони, тому орки потужно обстрілювали його.
Росіяни влаштовували масовий терор. Уже неодноразово пологівці розповідали, що в їхні будинки селяться окупанти. За словами очевидців, вони не займають будинки, де немає газу й елементарних комунікацій. Ні, орки обирають заможні будинки, де облаштовують собі свої «гніздечка». Ось і значна частина мешканців міста в перші дні окупації була змушена покинути свої домівки, адже туди вторглися солдати рф. Люди ходили вулицями з речами в руках і шукали прихисток у знайомих та сусідів.
11 березня Олена покинула місто. За словами жінки, цьому передувало те, що за чотири дні до цього орки розгатили частину її вулиці.
«Ми не знали, чи доживемо до 8 березня! Вибухи лунали зовсім поруч, в будь-який момент могло прилетіти і до нас. До підвалу ми не спускалися, оскільки він був в аварійному стані. У дитячій кімнаті облаштували куток, накидали матраців, лягали на підлогу, один на одного та вкривалися щільними ковдрами. Єдине, що рятувало нас від гучних звуків, – це молитви і пісні. Це було настільки часто, що нам ледь вдавалося знайти час, щоб поїсти. Також важко було пережити моменти, коли сідало сонце, адже тоді ми опинялися в цілковитій темряві, навіть не запалювали свічку – світломаскування», – розповідає Олена.
Однак, як потім зізналася Олена, думок про те, щоб виїжджати, навіть не було.
«Чому? Тому що ми не знали, що відбувається поза межами Поліг. Ми бачили, що творять солдати рф у нашому містечку, де немає ніяких військових об’єктів, і закрадалася думка, що таке відбувається у всій країні. На жаль, ми зовсім перестали орієнтуватися в часі, в подіях – це був провал внутрішній і зовнішній. Але після 7 березня я зрозуміла, що ми не маємо права як батьки піддавати наших дітей такій небезпеці», – говорить Олена.
У родині Олени немає автомобіля, тому три дні поспіль вони розмірковували, де б знайти транспорт, що вивезе їх з окупації. І вже 10 березня до неї приїхала мати подруги, яка повідомила, що вона зі своїм сином наступного дня виїжджає з міста, це був шанс вирватися з пекла. Так, з труднощами, але вже 11 березня родина покинула окуповане місто. Життя Олени та її двох дітей залежало повністю від водіїв та їхнього плану їхати на Ужгород. Уже тоді частину доріг було заміновано, а деякі шляхи взагалі підірвано. Водіям важко було орієнтуватися в тих дорожніх реаліях.
«Ми почали молитися про те, щоб Бог дав нам поводиря, і яке було моє здивування, коли з якогось села нам на зустріч виїхала машина з хлібом. Ця хлібовозка настільки впевнено їхала, що здалеку було видно, що цей водій уже не вперше мчить цим шляхом, тому ми ув’язалися за ним. На щастя, якимись селами він нас вивіз до Оріхова на підконтрольну Україні територію. Що відбувається в державі, ми дізналися вже там», – згадує Олена.
За словами жінки, блокпости рф на той момент вони перетнули досить швидко. Зазначу, що наразі з окупованої території Запорізького краю не випускають та не впускають. Пологівщина під постійними обстрілами.
Олена разом з дітьми проживає на півночі Данії, щоб потрапити туди, жінка подолала великий шлях, проїхавши всю Україну та частину Європи. Там вона продовжує життя воєнного часу. Олена, за можливості, підтримує зв’язок з пологівцями і має розуміння, що там відбувається.
Жінка, жартуючи, розповіла, що має на меті видати мемуари про війну, де останньою строчкою буде наша перемога і деокупація Поліг. Ситуація у місті залишається критичною. Мешканці, які не покинули Пологи, страждають від постійних обстрілів, відсутності коштів та високих цін на продукти. Через постійні бойові дії періодично зникає світло, вода та інколи зв’язок. Солдати рф відчувають себе, як вдома. У мережі вже неодноразово з’являлися відео, де вони їздять містом та веселяться.
«Як і більшості українцям, що змушені були покинути свій дім та рідних, нам важко було освоїтися в новій країні. Нині вивчаю мову, займаюся пошуком роботи та намагаюся, за можливості, допомагати нашим землякам, військовим. Нам з подругою вдалося вийти на датських волонтерів, зібрати та відправити гуманітарну допомогу для пологівців, що виїхали до Запоріжжя. Ми беремо участь в організації заходів на підтримку України тут, в Данії. Наразі долучилися до виготовлення окопних свічок для наших військових разом з іншими українцями. Живемо надією і вірою у нашу перемогу та чекаємо на повернення до вільних Поліг», – висловила сподівання Олена.
Автор: Анастасія Фольц
|
