Новини, Суспільство, Эксклюзив

Про життя в Запоріжжі, роботу фотографом і волонтерство: інтерв’ю з мешканкою Оріхова

Про життя в Запоріжжі, роботу фотографом і волонтерство: інтерв’ю з мешканкою Оріхова
08.06.2023 19:34

Запоріжжя стало прихистком для багатьох людей з області, які вимушені були залишити власні домівки через війну. Зокрема, багато переселенців приїхали саме з Оріхова — це героїчне місто щодня потерпає від ворожих обстрілів. Анастасія Ракус також була вимушена більше року тому покинути свій дім і переїхати до обласного центру. Вона змінила свою професію і почала волонтерську діяльність. 

Про проєкти, які вдалося реалізувати, й життя в Запоріжжі, читайте нижче в інтерв’ю для Акценту

Як довго ви були в Оріхові і коли вирішили поїхати?

Вперше я задумалася про те, щоб поїхати з міста, 24 березня, коли запустили перші ракети по Оріхову і були прильоти в місті. В той момент ми були у батьків вдома і якраз над нашим будинком пролетіла ракета. В мене є донька, якій 12 років, і після цього я вперше побачила, що вона злякалась. Тоді я вирішила, що нам треба їхати. Ми зібрали речі і наступного ранку вже були в дорозі.

Ви раніше працювали у банку, а в Запоріжжі розпочали діяльність фотографа. Чи складно було на новому місці починати щось нове?

Як приїхали, то спершу було дуже важко. Ми лише через тиждень-два змогли виходити на двір, далеко відходити від дому, бо було страшно, особливо під час тривоги. Як виїхали у Запоріжжя, моя донька у перший день зраділа, бо нарешті можна було знімати двоє штанів і спати просто у піжамі, без шкарпеток і светрів. В Оріхові, посеред ночі могло щось прилетіти, то ми за пів хвилини збиралися і бігли в погріб. Було дуже страшно. 

До війни я більш творчо займалась фотографією. Для мене це було своє діло, яким я намагалася комусь допомогти. Наприклад, в Оріхові ми допомагали зі збором коштів дітям, які хворіли. 

У Запоріжжі знала деяких фотографів, їздила на зйомки для обміну досвідом. Як вже звиклися на новому місці, почала виходити потихеньку з дому, знайомитися з новими людьми, і почав з’являтися творчий настрій, хотілося показати більше українських і патріотичних образів, щоб підтримувати бойовий дух наших людей.

Коли останнього разу були в Оріхові?

В Оріхів після того, як виїхала, я більше не їздила. Там зараз живе мій вітчим, він охороняє наш і свій дім, допомагає, працює, так би мовити, на своєму фронті — роздає хліб, підвозить воду , виконує обов’язки квартального в своєму районі . Тож про ситуацію в місті знаю добре, з перших вуст, але поки туди не їду, бо речі не настільки важливі, ніж життя та моя дитина, яка тут. Маму забрали, вона в Запоріжжі проживає з нами. 

Ви є співзасновницею творчого куту “Бавовна”. Розкажіть про студію і про те, як вона з’явилася.

Назву придумали зразу, “Бавовна”, чомусь, дуже сподобалась. А вже згодом з’явився Творчий кут. Там ми зібрались разом з креативними друзьями — Настею з Оріхова, Михайлом з Василівського району та ще двома фотографами Аліною й Дмитром із Запоріжжя. Це не тільки фотостудія, бо кожен займається чимось своїм. Ми зрозуміли, що якщо робити щось благодійне або творче, то незручно через когось просити аренду, брати з людини кошти за це. А тут ми вже зібралися всі, знімаємо разом, і кожен використовує приміщення як йому зручно. Це таке місце, щоб було куди прийти, коли не знаєш куди. Тому творчий кут «Бавовна» для нас як маленька компанія однодумців, які ладні підтримати будь-які ідеї один одного.

Нижче на відео можна побачити, як виглядає студія.

За час перебування у Запоріжжі ви провели чимало лотерей для зборів на допомогу ЗСУ, а також реалізувати деякі благодійні проєкти. Одним із них став календар з дівчатами Оріхова в українських цікавих образах. Розкажіть про його реалізацію.

Ідея з’явилася у Анастасії Максимової, вона мені зателефонувала, а я її підтримала. Вирішено було зробити українські образи, і почали їх збирати. У Запоріжжі це було дуже важко робити. В оренду мало де можна було знайти костюми, тому ми збирали все силами Анастасії, просили у знайомих. Потім написали нашим оріхівським дівчатам, в основному волонтеркам. Вони погодилися. Спочатку обдумали образи на кожен місяць, думали хто до якого  підходить, шукали аксесуари, згадували у кого де є якийсь віночок. 

Коли вже обрали наряди й зібралися в день зйомки у візажиста, то побачили костюми від майстрині із Запоріжжя Олі Гришко. Серед них були красиві білі великі роги й костюм птаха . Вони просто лежали, і ми запитали, чи можна взяти. Оля погодилася дати без плати чи оренди. Через це образи вийшли дуже красиві й креативні, не схожі один на одного. Збирали з усього світу по нитці. Дурдом був страшний (сміється, примітка ред.), у нас було 12 дівчат, а зйомка була зранку і тривала лише один день. Але думаю , що все у нас вдалося. 

Нижче на відео фото з календаря.

Скільки вдалося зібрати з продажу календаря?

Ми зробили з першого екземпляру благодійну лотерею. Зібрали 4700 грн, кошти відправили нашій оріхівській  волонтерці Наталії Тихомировій на купівлю генератора на Оріхівський напрямок. Та вона доклала ще зібрані нею кошти, бо він мав вартість 10 тисяч гривень.

Розкажіть про інші благодійні заходи.

Один із останніх був з дитячими подарунками, кошиками. Зібрали близько 5 тисяч гривень на авто для запорізьких військових, де служить чоловік моєї знайомої. Вона звернулася до мене і попросила допомогти, бо потрібна була дуже велика сума на авто. Ми виставили кошики на розіграш лотереї ,  також я виставила свою картину з фотографією з рідного міста.

Виставляла календар з фотографіями Оріхова, які знімала ще у мирний час. Ще були розіграші фотосесій за донат. Ці лоти зібрали по 1700, 1200, 800 гривень . Це не досить великі суми, але вони йшли на допомогу. 

Нещодавно зробили також відео до річниці Азовсталі, брала участь у благодійному ярмарку — виставила свої роботи, працювала як фотограф. 

Зазвичай до мене звертаються мої знайомі, люди які бачили, як я роблю благодійні лотереї. Це все прозоро, я не ставлю для зборів свою картку, а одразу ставлю рахунок або банку волонтера, який збирає кошти. Люди кидають туди гроші, а мені надсилають лише скрін оплати. Іноді пишуть “допоможи зі збором для такого от підрозділу”. Тоді я починаю сама щось вигадувати або звертаюсь до своїх друзів і ми в “Бавовні” починаємо щось придумувати разом. 

Чи зверталися за допомогою до фондів чи інших благодійних організацій?

Для створення кошиків ми знайшли організацію, яка нам надала подарунки, а далі ми вже самі загортали й формували ці пакунки. 

Взагалі, якщо ми щось робили, то, зазвичай, власними силами. Наприклад, проєкт з календарем ми робили з подругою Анастасією, візажиста та власників студії я знала, ми домовилися з ними за мінімальну плату, самі робили все безкоштовно, так і шукали костюми. Нікуди не зверталися, бо навіть не знали, чи десь є такі фонди чи організації, які виділяють на це кошти.

Навесні у Запоріжжі стартував благодійний пілотний проєкт “Коханий, я живу” для жінок, які втратили на війні чоловіків. Розкажи про свою участь в ньому.

Я побачила в інстаграмі публікацію про цей проєкт. Було написано, що всі, хто має бажання допомогти, можуть доєднатися. Я написала, що можу робити фото. Через деякий час Ярина ( Ярина Геращенко — організаторка проєкту, примітка ред.) мені відповіла й попросила знімати бекстейджі. Також як і я, написали різні люди, які були ладні допомогти . 

Півтори-дві години на проєкті у дівчат тривала закрита сесія з психологом, а потім починався якийсь інтерактив, в цей час я їх фотографувала. Найбільше дівчатам сподобалося, коли ми їздили на Хортицю. Хоча був дощ, але ми зробили палатку й сиділи там.

Багато з учасниць під час інтерв’ю розповіли, що були до цього у різних психологів, які не дуже допомогли, бо раніше не стикалися з саме такими пролоблемами, але коли в групі ти об’єднаний спільним горем з іншими жінками, то легше говорити про це. Люди, які не мали такого горя, не зрозуміють їх, і дівчата і жінки інколи бояться засудження. Але тут вони спокійно говорять про те, що відчувають та що їх турбує. Це поки що пілотний проєкт, але надалі, я думаю, що організатори  планують розширити його, бо зараз він повністю благодійний і робиться власними силами організаторів . 

Якими ще зйомками займаєшься, хто зазвичай до тебе звертається?

Дуже багато до мене приходять саме оріхівських. Я найчастіше відгукуюсь пофотографувати саме їх. Звичайно що ми всі українці, але коли ви з одного малесенького міста і вас викидає кудись в інше місце, то починаєш шукати й тулитися більше до своїх. Якось ми і розуміємо краще один одного. Але я завжди рада новим знайомствам та готова створювати багато цікавих ідей, та приймати участь в благодійних проєктах , це найменше що я зараз можу зробити .

Підписуйтесь на Акцент в


08.06.2023 19:34


Об Авторе

Ира Крамаренко