Повномасштабне вторгнення 24 лютого призвело до масового збільшення благодійних організацій і фондів у Запоріжжі. Однак у місті є також і ті волонтери, які не переставали допомагати ЗСУ і переселенцям ще з 2014-го року.
Так, у Запоріжжі функціонує Благодійна організація “Благодійний фонд “Солдатські матері”, в якому більше півсотні волонтерів спільними зусиллями плетуть маскувальні сітки для військових, знаходять необхідне військове спорядження, надають допомогу родинам ВПО, а також отримують допомогу від благодійних організацій та фондів з усього світу.
Акцент відвідав штаб фонду, а також поспілкувався з Марією Хабровою, яка з 2014-го року не припиняла своєї волонтерської діяльності, неодноразово їздила в прифронтові райони й продовжує надавати допомогу військовим та переселенцям.
Одразу на вході у волонтерському штабі можна побачити дівчат і жінок, які старанно плетуть сітки для військових. Це заняття набагато складніше, аніж може здатися на перший погляд. Багато хто приходить плести з ранку до самого вечора, хтось в обідню перерву чи по вихідних. О 12-й годині у штабі фонду кожного дня по традиції всі волонтери починають співати гімн України і пісню “Ой у лузі червона калина…”.
“У нас плетуть сітки і жителі Маріуполя, Токмаку, Нестерянки, Мелітополя, Енергодара, Оріхова та Запоріжжя. Ми плетемо “перемогу” щодня, без вихідних. Важливо, що серед нас є матері загиблих хлопців. Вони відчувають, що божеволіють удома, але тут, поруч з іншими жінками, які чекають з війни рідних, які тікали від війни, які втратили рідний дім, вони зігріваються і відчувають, що роблять щось потрібне та важливе. Вони якось одна одну підтримують”, — розповідає пані Марія.
Який запит на плетіння сіток наразі від військових?
“Ми постійно оновлюємо і вивішуємо список на стіну, щоб було наочно. Начебто всього 36 замовлень, але в кожному 5, 10, 12 штук сіток і розміри найрізноманітніші. Найбільш ходовий розмір 6 м на 4 м, його зручно і швидко плести, але є також і величезні розміри. Зараз виходить так, що в середньому в черзі 170 сіток. За тиждень віддали 10 сіток, а ще 15 сіточок хлопці попросили”.
Скільки часу потрібно на стандартну сітку 6 м на 4 м?
“Це часто залежить від стенду. Якщо великий зручний стенд, де потрібно просто перекинути сітку, то це швидше, ніж щоразу її перетягувати. На одну сітку потрібно приблизно 2-3 доби. За тиждень виходить близько 10 сіток. Швидкість залежить також від кількості людей, за день приходить 20-40 волонтерів, кожен обирає час, коли є можливість — хтось вранці, хтось в обід, хтось цілий день”.
Чи багато приходить нових людей допомагати плести сітки?
“Так, але щоб їх навчити і показати усе, теж потрібен час, а отже дівчатам потрібно відволіктися. З одного боку добре, коли приходять, але потрібен час на навчання. Тому ми просимо долучатися лише тих, хто справді готовий цим займатися і в кого є час. Звичайно, що насильно це робити не потрібно. Якщо комусь запало в душу, то людина прийде, а якщо не запало, то не треба витрачати ні свій, ні чужий час”.
Як розповідають самі волонтери, рук дійсно не вистачає. Окрім сіток, потрібні також і нашоломники. Їх плетуть на спеціальних натягнутих на раму сітках. Крім цього, самому плетінню також передують етапи купівлі тканини, розрізання на стрічки, розкроювання сітки. Щодо нарізання тканини, то на цьому процесі волонтери працюють в окремій кімнаті. Шматочки тканини роблять певної форми, які мають назви “штанці”, “патрони” “соломка” і т.д.
“Розкроюванням сітки у нас займається Анатолій Анатолійович Головко, який з дружиною плете сітки з 2015 року, без перерви. Він єдиний, хто ріже сітку бездоганно, зробити це — велике мистецтво. Він гадає як краще її відрізати, щоб не залишилося зайвих шматочків, бо чекати на нову сітку інколи доводиться по 4 місяці. Нещодавно друзі нашої волонтерки прислали нам сітку з Литви, вона відрізняється від стандартних, тому з нею треба попрацювати і подумати, як краще використати”.
Готові сітки обов’язково формують у спеціальні пакунки, в які вкладають дитячі малюнки, ляльки-мотанки й іконки, які військові хлопці часто залишають у себе як обереги.
Примітка. Якщо ви бажаєте долучитись до допомоги й плетіння сіток, напишіть на офіційну сторінку фонду.
Пані Марія, ви вже дев’ятий рік займаєтесь допомогою військовим і переселенцям. Як починалась ваша волонтерська діяльність і як змінилась після початку повномасштабного вторгнення?
“Для мене все почалося в травні 2014 року. Ми їздили спочатку на блокпости, потім допомагали переселенцям, які почали приїжджати.
Перший раз ми поїхали на фронт 22 липня 2014 року, забирали людей з Маринівки та інших населених пунктів, тоді якраз боїнг впав, сталася трагедія у Зеленопіллі. Спочатку ми підвозили переселенців, а потім хлопці-військові почали дзвонити й просити допомогти, відтоді почали їздити на фронт. Нам було байдуже, хто з якої бригади, намагалися допомогти всім.
Ми знали, куди їдемо, і скільки буде блок-постів по дорозі, тому кожному намагалися щось запакувати і привезти. Їздили скрізь, не знаю де я тільки не була. Згодом ми познайомилися з патріоткою та волонтеркою зі Станиці Луганської Свєтою Свєтіковою і почали списуватися. Вона говорила що потрібно мирному населенню і військовим, а ми завантажувалися і їхали туди, а дорогою заїжджали до всіх, хто звертався. Зараз, на жаль, Станиця Луганська окупована, люди насилу звідти виривалися.
Отак ми не припиняли допомагати ні на хвилину, постійно щось возили, вантажили і для дітей, і для людей похилого віку. Спочатку їздили щотижня, потім стали рідше — раз на місяць.
Потім у 2016 році нас залишилося двоє — я і Галя Ткаченко, ми з першого дня познайомилися і ось так і зосталися. Нас запросила до себе директор БО БФ “Солдатські матері” Людмила Пєчуріна, надавши приміщення для військового та медичного складу, складу для переселенців та для плетіння маскувальних сіток.
Коли сталося 24 лютого, Людмила Пєчуріна відкрила усі кімнати і до нас хлинув величезний потік людей. Народ просто сходив з розуму. Однак поступово багато хто пішов за різними обставинами, але залишився справжні друзі”.
Як працює механізм отримання та розподілу допомоги у фонді?
На це питання відповіла директор фонду Людмила Пєчуріна:
“Оскільки в нас дуже багато переселенців, ми звертаємося до різних міжнародних організацій з Європи, до запорізьких та всеукраїнських благодійників — запорізька організація Червоного хреста, БФ Карітас, хаб «Свої», ГО “Легенди Поділля”, ВО “Дрогобич-Захід”, ГО “Патріоти Тернополя”, “Товариство культури польської Ніжанковичі”, львівським волонтерським організаціям, тощо. Крім того, іноді допомогу приносять місцеві жителі (підприємці, сусіди, знайомі, просто небайдужі), хто що може. Зазвичай, пишемо запит на гуманітарну допомогу до організацій для військових, для родин ВПО, для наших волонтерів, що працюють безкоштовно і щодня. Надсилають усе — і медицину, і генератори, їжу, речі.
Щодо військових — передаємо допомогу безпосередньо, коли вони приїжджають за сітками або надсилаємо у місце дислокації підрозділу. Важливо відмітити тут неоціненну допомогу проєкту Нової пошти “Гуманітарна пошта України” — високу якість та оперативність доставки вантажів, та надання нашій організації значної бонус-знижки!
Допомога родинам ВПО здійснюється у нас в складі та відправляється з волонтерами у прифронтові райони Запорізької, Донецької та Херсонської області. Дитячі та дорослі підгузки, дитяче харчування та одяг-взуття видаються за запитом.
Ще один аспект нашої допомоги — годування тварин. Відкладаємо корми для притулку, пані Оксана з Оріхова відвозить їх безпритульним тваринам, роздає місцевим волонтерам”.
Які зараз найбільш нагальні потреби для військових?
Розповідає Марія Хаброва: “Потреб дуже багато, найбільший запит — засоби тактичної медицини (турнікети, бандажі, знеболення, тактичні аптечки тощо), медичні ноші, дощовики, палатки, інструменти (скоби, ломи для бліндажів, сокири, бензопили, генератори, сітка рабиця, лопати, плівка, тенти, молотки тощо), засоби гігієни, засоби від комах, тощо. З їжею зараз більш-менш, хлопці просять в основному смаколики, а раніше шукали їм консерви”.
Як ви вибудовували співпрацю з іноземними благодійниками?
“Нам постійно надходить медична й інша допомога з різних країн — Франції, Канади, Норвегії, Данії, Польщі, Литви, Австралії, Німеччини, Греції, США.
Так у цьому році отримали такі необхідні генератори з Німеччини, Франції та Греції. Більшість організацій знають нас ще з 2014 року, тому довіряють. Майже всі зв’язки — через друзів та рідних з інших країн.
Ми дякуємо усім — і організаціям — “Синьо-жовтий Хрест” (Кельн, Німеччина), ADPFU (Марсель, Франція), “Приятелі ЗСУ” (Торонто, Канада), “Волонтерська Січ” (Сідней, Австралія), “Українські жінки в Греції”, і окремим іноземним та українським волонтерам за кордоном — Ірина Шатова, Валерія Маре, Галя Віннік, Людмила Галчун, Ірина Баховська, Ярослав Хоменко, Наталя Альохіна, Софія Ходос, Світлана Лобко, Лариса Висоцька, Едіте Седайтієне та Гедре Гудоните та багато-багато інших.
Як звичайні люди роблять перемогу?
З першого дня війни до фонду прийшли місцеві жителі плести сітки, принесли теплі речі та все, що треба для захисників. З кожним днем все більше переселенців з Токмаку, Маріуполя, Бердянська, Якимівки, Мелітополя, Дніпрорудного, Енергодара, Василівки, Поліг, Оріхова почали приходити до нашого центру, але не за гуманітарною допомогою як всюди, а для роботи, для волонтерської допомоги фронту. Іван і Віктор з Токмаку одразу започаткували виробництво інструментів для фронту — лопат, скоб, ломів, кирок, буржуйок, щупів для саперів, виготовили стенди та рами для плетіння сіток та нашоломників. Дівчата, крім основного — плетіння маскувальних сіток, нашоломників та накидок, виготовляють шкарпетки, сідушки, труси, ляльки-мотанки й багато чого іншого.
Постійно допомагають нашому волонтерському центру місцеві підприємці та підприємства.
Публікацію створено за підтримки ГО «Інститут Масової Інформації» та Міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди
|
