Продовжуємо публікацію нашого великого спілкування з чеченськими добровольцями, що зараз боронять Україну у війні з країною-агресоркою — росією. У пергшій частині ми говорили про сповнену білю та страждань історію народу Ічкерії — «За що болить чеченське серце?». У другій частині інтерв’ю з воїнами Міжнародного Добровольчого Батальйону Шейха Мансура, вільної Чеченської Республіки Ічкерія ми поспілкувалися про Україну — чому бійці зараз захищають нашу землю, у чому схожість війни в Україні з чеченською, та як треба відповідати росіянам на їх терористичну діяльність.
Україна і Ічкерія – сестри по нещастю.Все повторюється.
Ред: Міжнародному Добровольчому Батальйону Шейха Мансура нічого не залишається, як воювати за свою землю ззовні. Як було організовано батальйон? Як усе почалося і чому Україна?
БШМ: Так. Почалося все у 2013 році тут, в Україні, коли українці вийшли на Майдан. У цей час ми перебували в Європі. Ми бачили все, що відбувається в Україні через ЗМІ і сильно вболівали за вас, бо нам дуже близька ваша ситуація. У березні Росія захопила Крим, а вже 2014-го влітку ми розпочали свою боротьбу проти росіян разом з українцями. Коли у Слов’янську, Краматорську, Донецьку розпочалися бойові дії, тоді й приїхали наші добровольці до України. Один із нас тут присутніх був у лавах перших бійців з 2014-го року. Тут ми створили свій перший батальйон імені Джохара Дудаєва, потім – батальйон Шейха Мансура та діяли у Донецькій та Луганській областях. Командир батальйону Джохара Дудаєва — Мунаєв Іса загинув у Донецьку. А наш батальйон діяв у Маріуполі з 2014-го року, а вже у 2019-20-их роках ми відійшли до найближчого населеного пункту та базувалися там, тому що територія Маріуполя вже стала сірою зоною.
Чому Україна? Тому що наші ситуації дуже схожі. Ми приїхали в Україну, бо Росія – наш історичний ворог і ми з нею будемо боротися завжди і скрізь. Як ми бачимо всю цю ситуацію зараз: Росія на сьогодні вже «взяла» Білорусь, далі в її планах – Україна та Молдова. Таким чином, ця імперія з кожним кроком зміцнюється, посилюється, додаються нові території і народи. Якщо, не дай Боже, вони й Україну візьмуть, то і українська народність, і українська територія також «додадуться»… Далі вони підуть до Казахстану, де серед місцевого населення вже ведеться пропаганда, яка свого часу велася і в Україні – такого народу, як казахи, немає і ніколи не було такої держави, ви — просто наші брати. Далі у планах Росії – захопити азіатські країни. Плани – розширити Російську імперію за допомогою знищення інших держав.
Що ми можемо протиставити цьому жорстокому розширенню – ми можемо боротися проти Росії на боці України. Раніше ніхто не розумів цю ситуацію так ясно, як усі розуміють її зараз, ніхто не допомагав Україні раніше, як і не допомагали нам… А от якби свого часу у 2014-му Україні допомогли б зі зброєю, то й не було б 24 -го лютого 2022 року, не дійшли б ми до цієї ситуації. Тож ми приїхали допомагати Україні боротися. Якщо Україна зараз зможе зупинити Росію, це буде велика Перемога. А Путін повинен десь зупинитися і програти врешті-решт. Він стільки вже вбив безкарно. У Чечні вбивав, у Грузії, у Сирії, десь близько 1 000 000 населення знищив. Просто бомбив, використовував хімічну зброю, і скрізь – безкарно… Якщо сьогодні тут ми Путіна не зупинимо, то він далі піде і до Польщі, до Прибалтики, Молдови, провокації розпочнуться і там. Він і надалі продовжуватиме всюди безкарно поширювати свій кровавий «російський світ».
Гість: Скажіть, а у вашій боротьбі проти Росії допомагали інші кавказькі держави? Та сама Грузія, Дагестан?
БШМ: Ніхто на той час нам не допомагав… Якби на той час ці країни також би встали поруч із нами, якби встали всі ці Республіки за свою Незалежність і домоглися б якихось вигідних умов для себе або особливого статусу, як Д. Дудаєв, цього всього могло б не відбутися. Д. Дудаєв, колишній військовий генерал, розумів це і відкрито говорив про те, що врешті-решт Росія нападе на Україну. Україна територіально перебуває у стратегічно важливому місці – має вихід до Чорного моря, має суміжні кордони із Європою: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія.
Те саме — Грузія. Російські війська у 2008 році увійшли до Цхінвалі. Путін хотів показати всьому світу, що він може будь-коли, коли йому захочеться, зайти у будь-яку країну, тобто — куди йому заманеться. Тоді представники інших країн втрутилися, приїхав Віктор Ющенко, приїхав польський президент, приїхав президент Франції здається. Але все одно, досі 25% території Грузії теж перебуває під окупацією – Південна Осетія та Абхазія. Росія на цьому поки що зупинилася, але це поки що… Грузія, так само, як і Україна не визнає окуповані території російськими. Проте це видимість, що Росія зупинилася. Вони вигравали час, як і тут, в Україні. Тут Росія вела свою роботу через членів партії Медведчука, у Грузії робота ведеться через прихильників колишнього політичного діяча та бізнесмена Іванішвілі, якого «підняли» сходами влади російські спецслужби. Наразі він присутній при владі «офіційно», використовуючи фінансові важелі впливу. Тобто зараз саме його голос вирішує, кому бути президентом чи прем’єр-міністром – таким чином вони забрали всю країну без війни. Вперше забрали, ввівши свої війська, вдруге – за допомогою своїх людей у владі. І те саме Росія хотіла зробити і тут.
Тому у 2014 році було підписано Мінські угоди. На мій погляд, це було правильно з нашого боку. Я у цьому повністю підтримую Порошенка. Якби він на той час не пішов би на цей крок, у нас би вже давно все відібрали, і Росія б взяла Київ «за три дні». Порошенко це знав, світові лідери це знали і тому вмовляли Порошенка ці угоди підписати. Тоді він був змушений зробити цей крок. А що міститься у цих Мінських угодах? Офіційно цього не говорять людям, але Росія цими угодами блокувала два регіони України, порушивши при цьому правила міжнародного права, демократичні стандарти та європейську безпекову систему. Донбас номінально залишався у складі України, але мав особливий статус згідно із законом про особливий статус. Без дозволу Росії ця територія не мала права увійти ні до НАТО, ні до Європейського союзу, ні до інших об’єднань, тим самим Росія блокувала розвиток України в цих регіонах. Водночас на цій території не мала свого впливу і Україна: місцеві органи влади, поліція, суди, прокуратура, місцеві вибори – Росія визначає цю політику, і втручатися ми не маємо жодного права. У ці два регіони без їхнього дозволу ми увійти не можемо. Але на розвиток цих регіонів кошти мають йти з українського бюджету. Путін це дуже добре продумав.
За ці 8 років виграли час для себе і ми, треба віддати належне Порошенку саме в цьому питанні, тому що загалом у його роботі були серйозні промахи та помилки, високий рівень корупції у команді, а також серйозний особистий недолік – він дуже любить гроші, як, втім, і багато інших людей – нічого людського йому було не чуже… Це серйозно заважало розвитку України. Але я, як людина, яка цікавиться українською політикою, спостерігаючи збоку, бачу, що у випадку саме з Росією він все правильно зробив. Багато хто сміявся раніше з його гасел – «Віра. Мова. Армія»… Проте він зміцнив Українську армію за цей час. У нас понад 10 тисяч (а зараз уже набагато більше) навчених бійців за стандартами НАТО. Також за цей час ми придбали багато зброї, і завдяки силі волі людей та озброєнню ми змогли зупинити російську армію 24 лютого. Так, повторюся, у нього були дуже серйозні помилки, але нам треба бачити й інший бік — що він зробив корисного для країни. Так відбувається у нас із кожним президентом, люди завжди залишаються незадоволеними. Так буде, повірте, і коли піде Зеленський. Але нам необхідно пам’ятати, що хорошого вони зробили та роблять для країни та поважати це.
Гість: Скажіть після підписання мирних угод вашої країни з Росією, чи було розуміння, що це ще не кінець і Росія на цьому не зупиниться? Як все призвело до другої Чеченської війни?
БШМ: Сценарій у Росії завжди той самий. Після першої Чеченської війни та підписання мирних угод ми провели парламентські та президентські вибори. Президентом Чеченської Республіки Ічкерія став Аслан Масхадов, раніше він був начальником головного штабу чеченської армії. 1997-го року вони з Б. Єльциним особисто зустрілися в Москві в Кремлі і домовилися на найвищому рівні ще раз, що всі питання обговорюватимуться за столом переговорів. Фактично, нашу країну визнали. Але ФСБ часів Путіна насправді використала Єльцина у своїх «підкилимових» іграх. ФСБ не хотіло перебувати в положенні тих, хто домовився, їм дуже була потрібна війна, тому вони і почали свою провокаційну діяльність, про яку ми говорили вище. Єльцин змушений був оголосити другу війну. Після цього Путін акуратно почав «відсувати» Єльцина від управління країною. Натомість Єльцину та його сім’ї дали гарантії недоторканності. Після цього Путін став президентом. Щодо домовленостей з Єльциним, то тут, на превелике диво, Путін дотримав свого слова. Єльцина та його родину не зачепили, а от, наприклад, Борис Березовський, Сергій Пугачов, Михайло Ходорковський та багато інших постраждали під час правління Путіна: когось він посадив, у когось бізнес забрав, когось вбив… Усіх, хто був йому невигідний — він розігнав. Ось так все і вийшло.
Гість: Можна ще таке питання – ось ви не могли у відповідь бомбардувати Росію, а ми ж зараз можемо відповідати Росії? Нам дають далекобійне озброєння. Наприклад, ми можемо також їм відповісти ударами по інфраструктурі?
БШМ: Ні, не зовсім можемо… Та зброя, що Америка нам постачає – з неї ми не маємо права стріляти територією Росії. Тільки з того, що у нас є можемо, і з того, що дають інші країни: озброєння, технології та інше. Але, я вам скажу, що це добре, що ми не можемо. Тому що, таким чином, ми б перетворилися на руських. Тому що Росія тільки цього й чекає, що ми почнемо бомбардувати громадянську інфраструктуру, використовуючи їхні методи. В результаті ми також можемо випадково потрапити і в житлові будинки, і по мирному населенню, до шкіл і дитячих садків… І Росія тоді зможе підтвердити на весь світ, і особливо своєму багатомільйонному населенню: ось бачите, ми ж говорили, що це справжні жорстокі нацисти, ми ж казали, що вони це робитимуть, тому ми перші й напали… Вони справді нас провокують на подібні дії, і нам це треба чітко розуміти – які наслідки матимуть наші ті чи інші дії та прораховувати ці події наперед. Мститися бездумно і відповідати тими самими методами, як і варварська Росія – не вихід для цивілізованої країни, якщо ми не хочемо стати такими, як вони.
У третій частині інтве’ю чеченські добровольці поділяться власними прогнозами щодо закінчення війні в Україні та як ми можемо здобути перемогу.
Підготувала Світлана Сіровець спеціально для Акцента