Новини, Суспільство, Фото-відео, Эксклюзив

Сталкер із Запоріжжя: про походи до Чорнобильської зони відчуження, захоплення екстрімом та відзнятий фільм (ФОТО, ВІДЕО)

Сталкер із Запоріжжя: про походи до Чорнобильської зони відчуження, захоплення екстрімом та відзнятий фільм (ФОТО, ВІДЕО)
31.10.2023 14:02

«Акцент» поспілкувався з запорізьким сталкером Денисом Якимчуком. В цьому інтерв’ю екстремал розповів про своє захоплення альпінізмом, нелегальні походи в Чорнобильську зону відчуження та як сталкери заробляють гроші на своєму хобі.

— Вітаю, Денисе! Як то кажуть, Ви широко відомий у вузьких колах Запоріжжя мандрівник та екстремал. Давайте познайомимо наших читачів з Вами, розкажіть трохи про себе.

— Я гадаю, що це трохи перебільшено, що я досить відомий (сміється — прим. ред.). Так, я на рівні любителя займаюсь різними видами спорту. Мій улюблений вид спорту — це біг.

До повномасштабного вторгнення я регулярно бігав, десь тричі на тиждень.

Це були пробіжки, як правило, дві по 10 кілометрів і одна на 21 кілометр. Бувало й таке, що за тиждень три напівмарафони пробігав.

Звичайно, після повномасштабного вторгнення так не виходить. Інколи бувають паузи навіть по місяцю, просто не вдається нормально побігати

Відповідаючи на питання, також додам, що я захоплююсь альпінізмом та походами в гори. Я ходив на вершини, які вище за 5000 метрів. Це, зокрема, Кіліманджаро — найвища точка Африки, пік Леніна на межі Киргизії та Таджикистану, Монблан, Казбек у Грузії, Орісаба — це вулкан у Мексиці. Також був у Непалі в базовому таборі Евересту, який розташований на висоті 5300 метрів. Ну, й ще так деякі вершини, які трохи менше 5000 метрів.

Також, я дуже полюбляю каякінг. Коли я регулярно бігав, намагався раз в один-два тижні вибратись на каякінг, обійти на човні навколо Хортиці, це дистанція 28 кілометрів. Таким чином я знаходив баланс — під час бігу тренував нижню частину тіла, а під час каякінгу — верхню.

Ще одне захоплення, яке не можна назвати спортом — це походи до Чорнобильської зони відчуження (далі — ЧЗВ) в автономному режимі. Це, щоправда,  незаконні походи, за це передбачена адміністративна відповідальність.

Чому я туди ходив? Мене там приваблює природа, відсутність людей. Я ходив у походи з друзями, це можливість побути з ними в одному колі. Ми разом долали великі відстані, це дуже добре навантаження на організм, а ще й на свіжому повітрі!

Окремо додам, що в Зоні відчуження я познайомився зі своєю дівчиною, вона тоді працювала гідом-провідником в компанії одного з туроператорів. Раніше були знайомі тільки у соцмережах, і просто часом спілкувались на спільну тему, обговорювали новини з Зони. Одного разу її навіть ледь не звільнили з роботи через мене…

Мені подобалось спостерігати, як природа відвойовує свої позиції у людства. Дуже вражає, коли ти йдеш по Прип’яті по лісу та впираєшся в трибуну. Потім виявляється, що ти просто йшов стадіоном. Або коли ти бачиш, як у закинутих селах дерева проростають скрізь будинки. Я відчув, як природа може відновлюватись.

Ще там можна зустріти дуже багато різних диких тварин. Наприклад, таких рідкісних, як коні Пржевальського. Олені, косулі, лосі! Я особисто бачив сліди вовка та медведя. Кажуть,  що там навіть рись можна зустріти.

Коні Пржевальського
Лось

— Коли саме  Ви відчули отой самий «Поклик Прип’яті»? В якому році?

— Колись я грав у гру «S.T.A.L.K.E.R.», здається, років 15 тому. І після того я дізнався, що існують офіційні тури до ЧЗВ. Вперше я туди потрапив десь в 2017-2018 році, як відвідувач з одним із туристичних операторів, який надавав відповідні послуги.

Мені дуже сподобалось, але було багато заборон. Наприклад, не можна було заходити в будівлі, підніматись на дахи. У ЧЗВ є унікальний об’єкт — ЗРЛС «Дуга». Це така велика «решітка» розміром 500 метрів у довжину та 150 метрів у висоту. У часи СРСР вона мала відслідковувати запуски межконтинентальних балістичних ракет. Мені дуже кортіло піднятись аж на самий верх, але це теж було заборонено. Згодом, ця мрія перетворилась на мою мету.

ЗРЛС «Дуга»

В 2019 році моя знайома в компанії сталкерів відвідала ЧЗВ. Заплатила їм гроші за супровід і так потрапила до зони відчуження. Я її детально розпитав, але нікого з провідників не став шукати, бо було цікаво без супроводу відвідати ЧЗВ.

У вересні 2019 року я  запропонував своєму товаришу піти в неофіційний похід саме на «Дугу». Але в останній момент в нього щось не склалось на роботі, і я вирішив, що якщо зараз не вирушу в похід, то цього року вже не буде такої можливості. Бо потім починалась купа бігових стартів: в Києві «WizzAir», в Дніпрі «АТБ-марафон», потім у Запоріжжі «Zaporizhstal Half Marathon». І на них теж було потрібно встигнути!

Тому я вирішив, що піду сам (сталкери називають такі походи наодинці «соло» — прим. ред.). У знайомої дізнався контакти людини, в якої в дворі можна залишити авто біля ЧЗВ. До речі, ця людина за гроші  також підвозить сталкерів до периметру ЧЗВ. А саме, до «колючки» — огородженого периметру ЧЗВ, за яким і починаються справжні пригоди.

Заздалегідь я вже спланував свій маршрут, але цей чоловік підказав мені, що маршрут треба відкорегувати. Бо на певних ділянках є КПП, а на інших можуть бути «засідки». Тому довелось на ходу весь маршрут переробляти.

Він довіз мене до «колючки», я через неї переліз і далі пішов потихеньку сам.

Колючий дріт по периметру ЧЗВ

Дуже радію, що в свій перший похід я вирушив у «соло». Було багато вражень, коли я побачив перші покинуті села. Мій шлях пролягав через річку Уж, тому потрібно було шукати брід, щоб потрапити на інший берег. В пошуках броду я натрапив на стаю білих лебедів, поріч з якими була пара чорних лебедів — це мене дуже вразило, ніколи не бачив такого в природі.

Так, як мій похід припав на вересень, то я потрапив під шлюбний період лосів. Під час такої сезонної події  вони волають, як навіжені. Це додавало неабиякої пікантності походу. В мене не було досвіду походів лісами, тому спершу здалося, що це реве ведмідь. Бо рев був на весь ліс.

Десь за кілометр від ЗРЛС «Дуга» я дійшов до занедбаної свиноферми, яка й стала моїм місцем ночівлі. Там були якісь панцирні ліжка без матраців, стіл та чиїсь старі брудні речі. А, ще й двері тільки наполовину зачинялись.

Я розклав каремат на одному з ліжок, підготував спальний мішок, дістав газовий балончик та ніж. Ще петарди підготував, звук їх вибуху відлякує диких тварин. Вночі прокинувся від того, що поруч зі мною шарудить термоковдра. Я швиденько увімкнув ліхтар та побачив, що це щур пробіг. Я прогнав його палкою, але ще довго не міг заснути через те, що навкруги ходили лосі та волали.

Зранку піднявся на «Дугу» та взяв курс на зворотній шлях.

На верхівці ЗРЛС «Дуга»
Краєвид з ЗРЛС «Дуга»

— Як тривала підготовка до першого походу в ЧЗВ?

— У своєї знайомої дізнавався, що вона брала в похід. Нічого нового вона мені не розповіла: трекінгове взуття, неяскравий зручний одяг кольору «хакі».

Це вже потім я брав у наступні походи фільтри для води, а в перший похід набрав води в баклажках. З їжі брав сублімати та сухий пайок.

Що мене виручило, це те, що я взяв у похід свої старі бігові кросівки, бо берці то не трекінгове взуття, воно не підходить для довгих походів лісом. Шлях до «Дуги» я подолав у берцях, натер ноги, а вже зворотній шлях долав у кросівках.

ЗРЛС «Дуга»

— Як Ви вважаєте, перші «хвилі» сталкерства можна пов’язати з виходом гри «S.T.A.L.K.E.R.»?  

— Наче, так. Але я пропустив цю «хвилю», бо вона була десь в 2010-2013 роках. Тоді хлопці ходили й розповідали, що в селах ще можна було побачити якісь речі побуту місцевих мешканців, які залишились після нашестя мародерів.

Одна з найвідоміших локацій у грі «S.T.A.L.K.E.R.»

— Як я розумію, то друга «хвиля» сталкерства виникла внаслідок популярності проекту «Креосан»?

— Можливо, так. «Креосан» досить відомий в колах стакерів. Але я все ж таки вважаю, що другу «хвилю» популярності нелегальних походів до ЧЗВ викликав серіал компанії НВО «Чорнобиль».

Я спілкувався з деякими представниками туроператорів, які займаються організацією офіційних екскурсій до ЧЗВ, то вони розповідали, що до виходу цього серіалу відвідуваність офіційних екскурсій складала десь 10-20 тисяч туристів на рік, максимум 30 тисяч.

Серіал тоді вийшов десь посеред року і вже після цього відвідуваність ЧЗО зросла до 70 тисяч туристів, а в наступному році був зафіксований і рекорд відвідуваності — понад 120 тисяч туристів.

— Мені відомо, що навіть під час повномасштабного вторгнення рф, після 24 лютого, в ЧЗВ знаходилось декілька груп стакерів. У одній групі знаходився й хлопець із Запоріжжя, Сергій Хижняк. Зі своїми товаришами він вирушив в Прип’ять, щоб зняти відео з занять хайнлайнінгом.  Щось чули про цих сталкерів?

 — Я з Сергієм трошки знайомий, ми познайомились на скеледромі. З ними жодного разу не ходив у похід, але бачив випуск на YouTube, що вони потрапили в полон. Знаходились деякий час на ЧАЕС під наглядом російських військових.

Також знаю, що приблизно в той самий час у ЧЗВ знаходились хлопець з дівчиною з Києва. Їх до «колючки» якраз підвозив мій знайомий. Вони в той час якраз поверталися з Прип`яті поруч з автомобільним мостом, якій серед стакерів має назву «Протокольний міст». Тому що там інколи знаходяться патрулі в засідках і ловлять стакерів.

— До речі, про протоколи. Отримували?

— Так. Ні. Чекайте, був у мене один протокол, був. Я тоді… Було діло, короче (сміється — прим.ред.).

— Я пам’ятаю, що була ціла епопея у Верховній Раді на тлі ужорсточення відповідальності за відвідування ЧЗВ.

— У 2021 році був зареєстрований законопроект, я зараз вже не пам’ятаю його номер. На той момент штраф за відвідування ЧЗВ складав від 340 до 510 гривень, плюс судовий збір в такому ж самому обсязі. Тобто, максимальна відповідальність за те, що впіймають у ЧЗВ, складала тисячу гривень.

Була також кримінальна відповідальність, якщо людина виносила звідти речі, а також за збір, ягід, грибів тощо.

Так от, у ВР хотіли ужорсточити та ввести кримінальну відповідальність за відвідування ЧЗВ.

Коли я зі своїми друзями відвідував ЧЗВ у 2021 році, ми тоді ще зняли любительський фільм «Закат сталкерства». Йшли та думали, що якщо приймуть цей законопроект, то це, мабуть, буде наш крайній похід.

— Скільки походів до ЧЗВ вже є у вас за плечима?

— Загалом, я там був десь близько 15 разів. Це в період з вересня 2019 року по листопад 2021 року. Були як походи з однією ночівлею, так і походи на тиждень.

Найцікавіші походи в мене були на лівий берег річки Прип’ять, це до кордону з Білоруссю. Там знаходяться села, які не так сильно постраждали від мародерів, можна знайти деякі артефакти. Наприклад, в селі Машево є школа, де в кабінетах зберіглись парти, дошка, плакати. Що найбільше мене вразило, що майже в кожному кабінети висить портрет Леніна.

Також було багато плакатів з цивільної оборони: що робити при ядерному вибуху, що робити при хімічному вибуху, при техногенних катастрофах. Були плакати з зображенням облаштування підводного човна, як влаштований танк, автомат Калашникова. Таке відчуття, що дітей готовили до того, що «холодна війна» ще триватиме, їх готували саме до війни.

Особливо зачепив зошит, у якому було написано «26 квітня. Контрольна робота»…

З цікавого — там знаходиться пам’ятник невідомому солдату, в якого відпало обличчя. Але, як розповів мені брат, який займався в художній школі, що скульптор, коли створює пам’ятник, то тіло він робить швидко, а обличчя він прикладає. Якщо йому не подобається, як вийшло обличчя, він багато разів може його змінювати. І тому через певний час оце от обличчя й відпало. 

А також там на лівому березі є дерев’яна церква 1800 року (село Красно — прим. ред.), вона діюча, але служба відбувається там лише раз на рік — на Пасху приїжджає панотець.

Ця церква обгороджена парканом, але не зачинена на замок, туди можна вільно потрапити. Там є діючий колодязь, тому інколи ми там зупинялись. З речей побуту там  знаходяться стіл, лавки — можна сісти та спокійно поїсти.

У церкві є багато свічок, ми їх запалювали та виникала така класна атмосфера: горять свічки, пахне воском, навкруги ікони — а ти лежиш на карематі. Також там є скринька для пожертв, ми завжди залишали якусь невелику суму.

Звісно, після ночівлі в церкві ми прибирали за собою та лишали все так, як і було.

— Відео з цією церквою можна побачити в багатьох стакерів, які свої походи до ЧЗО висвітлюють в якості блогів на YouTube.  Адже завдяки цим відео пересічний громадянин може познайомитись з ЧЗВ, в яку, можливо, ніколи й би не потрапив. Як ви ставитесь до таких блогерів?

— Я можу сказати, що блогери не завжди об’єктивно висвітлюють те, що там насправді, вони більше хайпують. Але це їхня справа. Не буду їх судити.

— А взагалі, дивитесь їх?

— Так, звичайно, періодично дивлюсь.

— Коли тривала підготовка до першого походу, теж дивились?

— Ні, до першого походу я не дивився. Я про них тоді навіть не знав, дізнався пізніше. Інколи зараз дивлюся, щоб понастальгувати.

— Як відомо, то сталкери заробляють гроші в якості провідників до ЧЗВ.    

— Так, я чув про таке. Наразі, можемо казати про це вже в минулому часі. Я й сам би, можливо, не відмовився заробити. Але завжди брав із собою в походи лише тих людей, з якими мені комфортно. Загалом, таким чином, я провів до ЧЗО близько 20 людей.

До мене якось звернулися в Instagram невідомі мені люди, іноземці, з пропозицією зробити такий похід. Я озвучив «кругленьку» суму в доларах і більше вони мені не турбували (сміється — прим.ред.). Мені нецікаво їхати за сто доларів, бо я б їхав на авто та лише на бензин витратив би більше, плюс це мій власний час.

Я не засуджую тих людей, які заробляли гроші таким чином. І я не бачу в цьому чогось такого… Вони ці гроші витрачають в Україні, тобто, вкладають в нашу економіку.

— Від якої суми стартували їхні послуги?

— Я знаю, що для українців була одна вартість, для іноземців — інша. Однак, все залежить від складності походу. Якщо на «Дугу» і назад, це похід десь на добу-півтори, то приблизно 2000-3000 гривень. Якщо це Прип’ять — це десь вже від 4000 гривень було. Для іноземців, напевно,  це десь від 300-500 доларів. Але ж, дивлячись яка група.

— Я чув про розцінки для українців від 300 доларів.

— У похід зі сталкером? Я не згоден. Моя знайома разом із другом ходили з провідником, платили по 4000 гривень. Це був маршрут на Прип’ять і «Дугу» на три ночі.

До речі, один мій знайомий сталкер, який зараз воює в одному з підрозділів ЗСУ, якось розповідав, що водив до Чорнобильської зони відчуження навіть народних депутатів. А інший, який теж зараз на фронті, колись працював у Верховній Раді.

— Тобто, сталкерство не має ніяких соціальних рамок?

— Ні, звичайно. Це стан душі. Це жага пригод, жага досліджень, відкривати щось нове для себе.

— Скільки сталкерів від початку повномасштабного вторгнення рф стали на захист України?

— Ви знаєте, достатня кількість. Бо вже я знаю, як мінімум, про трьох загиблих сталкерів. Я не рахував, але кілька десятків хлопців точно стали.

— На вашу думку, навіть незважаючи на всю небезпеку, після закінчення війни відновляться походи сталкерів до Прип’яті?

— Зараз немає багато часу читати сталкерські чати, але я знаю, що одна людина вже ходила. Його спіймали військові, дали йому по шапці.

Я думаю, що будуть ходити. Тому що росіяни вийшли звідти 2 квітня 2022 року, тоді вони ще не мінували території так масово, як зараз це відбувається в нас на півдні чи на інших ділянках фронту. Вважаю, що особливої мінної небезпеки там немає.

Знову ж таки, все буде залежати від того, наскільки там буде багато наших військових. Якщо багато, то ходити навряд чи будуть.

Знаю точно, що люди за походами дуже сумують. Багато хто хотів би туди  знову сходити, але це точно буде зовсім інша Зона відчуження. Яка саме — я не знаю.

— А особисто Ви вирушите?

— Я не буду там в перших рядах серед тих, хто туди піде (сміється — прим.ред.). Спочатку подивлюсь, якщо люди туди будуть ходити і це буде відносно безпечно, то тоді, звичайно, піду.

Публікацію створено за підтримки ГО «Інститут Масової Інформації» та Міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди.

Фото з особистого архіву Дениса Якимчука

Підписуйтесь на Акцент в
31.10.2023 14:02


Об Авторе

Андрей Бездольный